"Спортивний туризм – як наркотик: чим більше екстриму, тим сильніше хочеться знову його відчути", – зізнається
21-річна чернівчанка Інна СИРОТЮК. Вона вже 11 років займається спортивним туризмом (пішохідним, гірським, водним, спелеотуризмом).
Інна – одна з учасниць-лідерів другого конкурсу "Міс спорт Буковина", який організував спортклуб "Гешко" спільно з обласним центром "Спорт для всіх" та порталом sportbuk.com. За неї можна віддати свій голос шляхом смс-голосування.

Важливе в походах – зручне взуття

Інна також є керівником гуртка в обласному центрі туризму, краєзнавства та екскурсій. І щороку водить своїх малих вихованців у походи горами.

– Минулого літа ми з дітьми вирушили в похід Карпатами, – пригадує Інна. – Але потрапили в негоду. Падав дощ, був сильний вітер, гроза, блискавка. Нас навіть градом побило. Увесь тиждень ми ходили мокрі й не мали, де висушитися. Було мокре все: дрова, спальники, палатки, одяг. На щастя, ніхто не захворів. А головне, жоден із моїх вихованців не скаржився на втому та холод і не просився додому. Саме в горах можна побачити справжній характер людини.

У рюкзаки під час походу команда Інни набирає всілякі крупи, згущене молоко, сало, консерви, шоколад, родзинки, горіхи, курагу, воду.

– За день ми долаємо 15-22 кілометрів, тож їсти хочеться страшенно, – розповідає дівчина. – Під час привалів з апетитом з’їдаємо все. Іноді навіть не дивимося на термін придатності на консервах, так хочемо їсти. Важливо також мати запаси води, бо не завжди по дорозі є джерело. На карті може бути позначене озеро, підходиш туди – а виявляється, що то багнюка. Ще одна важлива деталь у походах – зручне взуття.
Та зате яка романтика – сісти ввечері високо в горах біля багаття в колі друзів!

"Ще трохи,
і здавалося, ми всі впадемо у воду"

Ще один вид спортивного туризму – водний. Тобто сплавляння річкою на катамарані. Інна ніколи не забуде, як у березні сплавлялася Черемошем від прикордонного пункту біля Румунії до дріжджзаводу в Чернівцях (вже Прутом).

– Це був водний похід третьої категорії складності, – пригадує дівчина. – Березень, вода ще дуже холодна, дуже багато порогів. У ноги замерзали страшенно. У катамарані я сиділа попереду. І коли ми обминали поріг, катамаран нахилявся й здавалося, що ми зараз всі впадемо. Я хвилювалася лише за одне – щоби з очей не потекла туш. Коли дісталися Пруту, був сильний вітер, здавалося, ми стоїмо на одному місці. Все гребли, гребли. Заледве допливли до того дріжджзаводу.

– Не знаю, чи в майбутньому спортивний туризм буде моєю професією, – розмірковує дівчина. – Швидше за все, це буде хобі. Та як би там не було, цей вид спорту залишиться зі мною на все життя.
Галина МАРКІВ