вона поволі опановує масами. Так, серед іншого сталося і із таким феноменом, як демократія. До того ж у масштабі планетарному. Сучасного гомо сапієнса (людини розумної, в чому вже є деякі сумніви) демократія геть розбестила. Внаслідок цілеспрямованої реклами цієї форми державного правління (що прикметно всіма режимами від власне демократично-ліберальних до тоталітарних комуністичних) демократія стала принциповою потребою людини, може, не такою життєво важливою, як їжа, сон, інстинкт розмноження, але вже такою необхідною, як споживання інформації, розваги, видовища та існування в соціумі. Але все у цьому недосконалому світі переважно не так. Демократія ефективно працює лише в кількох країнах Заходу. У решті країн світу демократія здебільшого залишається прерогативою вищих правлячих класів, а широким масам залишається бутафорія, симуляція, вдавання, простіше кажучи, окозамилювання. Так і живуть. Верхівка вдає, що служить народові, народ вдає, що її обирає. Та на якомусь етапі стається збій, комусь уривається терпець, і весь фальш вилазить іншим боком. Та чи інша країна може десятиліттями втішатися “стабільністю”, яку створює тоталітарний режим, але одного пересічного дня населення невідомо чому починає бунтувати. Так було минулого року в М’янмі (Бірмі), де на вулиці вийшли миролюбні буддійські ченці. Так недавно з’явилася опозиція у Зімбабве, країні, у якій щось подібне не передбачалося в принципі через причини фізичного винищення усіх потенційно невдоволених режимом Мугабе. Так, щоправда, без крові сталося в Україні восени 2004 року. Спробу повторити український Майдан зробили недавно монгольські опозиціонери, незадоволені результатами парламентських виборів, але у них це вийшло в дусі Чингіс-хана – з кров’ю, грабунками, погромами. На черзі, очевидно, Куба, де молодший Кастро пробує ставати на непевний шлях Горбачова з його кумедною перебудовою, та Північна Корея, яка може повторити “лівійський варіант”, коли лідер Лівії “помирився” із Заходом в обмін на торгові преференції. Та якщо не складається з мирними методами протесту, вибухають бомби. До чого вже спокійною виглядала лукашенківська Білорусь останні 14 років і от тобі – маєш! Під час масових гулянь з нагоди державного свята на концерті української співачки Повалій вибухає саморобний вибуховий пристрій і ранить понад 50 осіб.
Не все так не лише в політиці, а й у світовій економіці. Швидко й нестримно розвиваючись, людство довело себе до енергетичної та продовольчої криз. І що? Замість шукати якусь розумну цьому альтернативу, енергетичну кризу взялися долати виробництвом біопального, вирощення сировини для якого, зокрема ріпаку, жорстоко виснажує грунт, а продовольчу проблему вирішують поширенням генетично модифікованих продуктів, наслідки вживання яких для людей не може передбачити ніхто.
Сказати, що усе це не турбує тих, хто по суті сьогодні керує планетою, не можна. Турбує. Цього тижня в Японії на острові Хоккайдо на чергове засідання збиралося “світове політбюро”, або G8, тобто лідери країн Великої вісімки. “Терли” якраз про нестримне підвищення цін на енергоносії та продовольчу кризу. Але світова громадська думка з цього приводу переповнена скепсису. Деякі медіаоглядачі переходять на особистості. Що можуть вирішити ці лідери, серед яких президент США – “крива качечка”, тобто при владі бути йому залишилося кілька місяців, керівників Франції та Німеччини не люблять у себе вдома, прем’єр-міністр Італії Берлусконі змінює закони, аби уникнути кримінальної відповідальності, Г. Браун та Д. Медведєв (прем’єр Великої Британії та президент Росії) бліді тіні відповідно Тоні Блера та В. Путіна, а Канаду взагалі треба вивести з Великої вісімки, та власне й Росію теж – як економічно слабких. Натомість у “світове політбюро” треба запросити Китай (четверту економіку світу), Індію та Бразилію.
А тим часом у ті самі дні, коли в Японії збиралася Велика сімка, в африканській країні Малі відбувався саміт бідних народів світу на противагу саміту народів багатих. Ось так.
Василь Кожелянко