Важко уявити, щоб читачі "Трохи Культури" не знали, хто такий Горан Брегович. Тому обійдемось без довідок. На цьогорічний львівський фестиваль "Старе Місто" Брегович привіз малий склад свого весільно-похоронного оркестру і програму "Алкоголь". А під час прес-конференції сказав, зокрема, таке:

- Горане, ваш останній альбом "Алкоголь" складатиметься з двох частин: "Сливовиця" і "Шампанське". Звідкіля взялися такі "заспиртовані" назви?

- "Сливовиця" вийшла минулого року, а "Шампанське" з’явиться до кінця цього. Справа в тому, що у моєму контракті є обов’язковий пункт – алкоголь на сцені. Якось мене запросили на фестиваль духових секцій у південній Сербії, і тоді я подумав, що у форматі фестивалю недоречно грати свій репертуар, тож вирішив заграти пісні, які ми граємо з колегами перед концертом, аби розігрітися і не нудьгувати. Зіграв кілька пісень з рок-н-рольних часів, кілька традиційних композицій і кілька речей, які написав для Греції, Туреччини та Польщі. Потім я переглядав відео з цього виступу і зауважив, що випив набагато більше, ніж зазвичай.

- Після того виступу все було гаразд?

- Перед виступами я роздаю трішки грошей своїм музикантам. Так вийшло, що того разу я роздав забагато... Тоді я подумав, а чому б не записати платівку, адже якщо мені так легко пилося, то треба й іншим допомогти. Це альбом, який змушує пити і танцювати. В моїй уяві дівчата мали б танцювати під цю музику на столі, а музиканти отримувати хороші чайові. Як на мене, музика, присвячена алкоголю, не потребує виправдань. Я походжу з країв, де за традицією музика завжди сприяла вживанню алкоголю.

- А скільки градусів у вашому альбомі?

- Перша його частина "Сливовоиця" – міцний, чоловічий алкоголь, а друга – "Шампанське" – легша. Але я б не поділяв їх на чоловічу й жіночу, бо з власного досвіду знаю, що жінки часто полюбляють міцні напої.

- Який саме алкоголь вам найбільше смакує?

- Відверто кажучи, я не так вже й захоплююся алкоголем і не стільки вживаю, скільки співаю про нього. Чи не єдине місце, де я вживаю алкоголь, – сцена. Якщо ви придбаєте мій альбом, то у буклеті прочитаєте історію про моїх батьків. Я по суті з родини, що постраждала від алкоголю. Саме тому добре знаю. що таке зловживати ним і до яких наслідків це може призвести. Втім, так само можна бути залежним і від чогось іншого.

- Музика – це для вас що?

- Знаєте, я займаюся музикою вже віддавна. Це як спілкування з людьми. Наукою доведено, що музика була першою мовою людства. У Німеччині знайшли флейту, якій 30 тисяч років, а це означає, що музика народилася задовго до того, як ми навчилися розмовляти. Вона народжується з ваших найглибших глибин. Якщо ви оволоділи музикою, можна стверджувати, що ви навчилися спілкуванню з іншими.

- Чи збулося все те, про що мріяли ваші батьки і ви?

- Мій тато був полковником, а мама – бухгалтером. Батько мріяв, аби я став скрипалем. Мама ж мріяла, щоб я став інженером. А я розпочав свою музичну кар’єру зі стрип-бару, коли мені було 17 років. Я бачив більше оголених жінок, ніж усі югославські діти вкупі. Але був момент, коли я мало не став викладачем філософії. За комуністичних часів, якщо ви вивчали філософію, то ставали викладачем і мусили пропагувати марксизм. На останньому курсі університету я записав свій перший альбом і таким чином врятував себе. Це було справжнє щастя, яке трапляється далеко не з кожною дитиною, народженою в сім’ї полковника і бухгалтера.

- Цього року ви відзначили 60-річний ювілей. Чим він запам’ятався?

- Того дня у мене був концерт у Відні. І посеред концерту люди почали співати "Happy Birthday", а я й забув, що у мене свято. Був гарний вечір, потім винесли торт, і мені було дуже приємно.

- Мабуть, було й безліч подарунків, які вам часто дарують. Як живеться у квартирі, що поволі перетворюється на музей?

- Принаймні поки що не скаржуся, бо прихильники регулярно дарують мені музику, у тому числі й свої демки. Мені такі подарунки найбільше до душі, для таких презентів у мене місця завжди вистачає. До речі, якщо ви мандруєте світами, то мали б давно збагнути, що молодь усе більше слухає і виконує стару музику. Вони не копіюють почуте, а радше використовують коріння тієї музики, що почули. Такі музиканти як я, як Gogol Bordello, теж займаються такою музикою, повертаючись до певних витоків.

- Як часто вас запрошують із концертами в Україну?

- Свого часу я відіграв близько п’яти концертів в Україні в рамках одного туру, фактично об’їхавши всю країну на автівці. Із задоволенням згадую ті часи і планую восени до вас повернутися.

- Яким є рецепт вашого успіху?

- Моє життя, як і кожного мешканця Сараєво, поділене на життя до та після війни. Перед війною я був відомою рок-зіркою. Під час війни я проживав у Парижі, тож мені довелося починати з нуля. Тому мені пощастило, бо я мав змогу двічі народитися музично. Початок – це найкраще, що може бути. Навіть найпрекрасніша рутина залишається рутиною, тому спробуйте жити заново – і не пожалкуєте!
Тарас ПІЦ