Чи є щось спільне між таким витонченим ліриком, як Богдан-Ігор Антонич, соту річницю від дня народження якого ми відзначатимемо на початку жовтня, і зазвичай жорсткою, ледь не брутальною рок-музикою? Є. І вітчизняний рокер це просто мусить знати. Втім, на творчість хаєрастих і затягнених у чорну шкіру дядьків з гітарами суттєво вплинув не лише Антонич, а й чимало інших українських і зарубіжних поетів світового рівня.
Звісно, першим з-поміж класиків, хто спричинив народження в Україні рок-пісень, згадаємо батька нашого Тараса, чий стилізований народницький портрет перетворився на ікону для вітчизняних навкололітературних ортодоксів, але який (Шевченко, а не портрет) без сумніву мав у своїй творчості щось потенційно близьке до рок-музики. Інакше як пояснити успіх гурту "Кому Вниз", який 1990 року прогримів на всю країну з кліпом "Суботів". Тоді пісня стала справжнім відкриттям, адже поєднала в собі лірику, що на час розвалу "совка" стала особливо актуальною, і зовсім новий музичний стиль, який ми сьогодні знаємо як готик-рок. До речі, "Суботів" – не єдина пісня в репертуарі "Кому Вниз", написана на вірші Шевченка: принаймні ще п’ять поезій класика увійшли до офіційної дискографії гурту. Як і лірика поета-вигнанця Олександра Олеся, найвідомішою піснею на чиї слова стала у виконанні "Кому Вниз" прекрасна балада "Вийди змучена людьми".
До Шевченкової спадщини звертався і чи не найстаріший (створений 1982 року) український хард-рок-гурт із Дніпропетровська "Сад", який має цілий альбом "Доле, де ти?". Серед 12 його пісень на особливу увагу заслуговують антиклерикальна "Алілуя", пофігістська "Гоп, гей гоп!" та філософська "Єсть на світі доля". Як на мене, цей альбом взагалі дає прекрасну можливість любителям якісного хард-року познайомитися ближче з Шевченком, а шевченкознавцям – із якісним хард-роком. Ще у "садистів" є подвійний концертний альбом (під такою ж назвою – "Доле, де ти?") з цими та іншими піснями на вірші Тараса Григоровича. Зокрема епічний десятихвилинний "Косар" – це чудовий приклад поєднання хард-, дум- і прогресив-року, а "Було колись в Україні" передає той самий дух, що і комувнизівський "Суботів". Послухавши ж "Зелену травку", взагалі робиш несподіване припущення: "А чи не був наш геній, крім всього іншого, ще й одним із перших вітчизняних растаманів?". На додачу, під час цього концерту команду супроводжував оркестр із хором, тож "Сад" тут ступив ще й на терени симфо-року. Доробки з живого "Доле, де ти?" цілком легально можна скачати на сайті гурту http://rocksad.com.ua. Між іншим, "садисти" озвучили не лише Шевченка, а й, наприклад, Шарля Бодлера. Їхня "Когда" – це насправді бодлерівський "Сплін" з відомої збірки "Квіти зла", яку нині вважають початком європейського модернізму.
Щодо Шевченка, то ще варто згадати прекрасну софт-рокову версію "Садка вишневого…" у виконанні Міська Барбари та його "Мертвого Півня". А якщо вже зайшла мова про "Півнів", то не можна забувати і про посталий на поезіях Гриця Чубая "Плач Єремії": сумарно ці два гурти переспівали не один десяток справжніх віршів від тої-таки класики до Андруховича і Жадана. Визнали рокери за свого і Григорія Сковороду. Скажімо, кам’янець-подільська "Пропала Грамота" обіграла його "Лежиш во гробі": результат тепер можна почути на диску "Гонор".
Але, мабуть, лідерами з використання класики є в Україні сестри Тельнюк, чий стиль лежить десь посередині між фольком, артом, прогресивом і хардом. Крім закономірного Шевченка, сестри "омузичили" лірику Лесі Українки, Василя Стуса, Павла Тичини, ну і вже згадуваного Богдана-Ігоря Антонича. З-поміж пісень на вірші останнього відразу спадають на думку "Тюльпани" (зі збірки 1931 року "Книга Лева"), а також зворушливий "Agnus Dei" (агнець божий), особливо та його версія, яку можна почути в альбомі "Концерти в Канаді". Найвдалішою ж, як на мене, є композиція "Зорелев" із платівки "Вітер століть" 2002 року. Схоже, сестри вирішили, що боротьба з інетним піратством – справа марна, тому принаймні половину композицій виклали для вільного прослуховування на своєму сайті http://www.telnyuk.info. Тож слухайте, вшановуючи заразом вічно юного столітнього поета.
Дмитро АНТОНЮК