Минулого тижня у Німецькому народному домі відбувся літературно-мистецький вечір, присвячений 110-річчю від дня народження Георга Дроздовського. Його учасниками стали представник федерального уряду землі Каринтія Удо Пушніг, голова товариства ім. Георга Дроздовського у Клагенфурті Ганс Кампфер, директор земельного управління уряду Каринтії Райхард Сладко, науковий секретар Центру буковинознавства, професор Чернівецького національного університету, перекладач Петро Рихло, молоді чернівецькі художники під керівництвом Олега Любківського, випускниця Львівської консерваторії Оксана Шпілька, представники міської та обласної влади.
Ім’я Георга Дроздовського, який народився і половину життя прожив у Чернівцях, досі більше знають за межами України, ніж у рідному місті. Після 2-ої світової війни Дроздовський оселився в австрійському Клагенфурті (земля Каринтія), який нагадував йому Чернівці. Там він досить швидко заявив про себе як письменника, театрального критика, перекладача. Книга прози Георга Дроздовського "Тоді в Чернівцях і довкола (спогади старого австрійця)" побачила світ 1984 року, українською 2001-го її переклав Петро Рихло. У cпогадах Дроздовський зокрема пише про вимушене переселення з Чернівців "до рейху": "Віднині це місто було втрачене для нас назавжди, а з ним і стара Австрія". Вважають, що саме ця книга значною мірою відкрила Чернівці для багатьох європейців.
У Чернівцях до 1933 року друкувалися його фейлетони, театральні рецензії, оповідання. А в австрійських видавництвах вийшли поетичні книги "Каменярський сад" (із присвяченим "малій батьківщині" циклом "Вінок на могилу одного ландшафту"), "Великий Божий звіринець", "Із запечатаним наказом", "Знаки на стіні", "Сиплеться у склянці пісок", збірки оповідань, одноактні п’єси, що їх успішно ставили у Клагенфуртському міському театрі. До того ж, Дроздовський перекладав із румунської, польської. У ліриці поет репрезентує лінію австрійської літератури, закорінену в історії та культурі Дунайської монархії і так званому "габсбурзькому міфі". За свою творчість Георг Дроздовський був нагороджений літературними преміями Ніколаса Ленау, Теодора Корнера, Арнеса Гріфіуса, премією за заслуги федеральної землі Каринтія. Помер письменник 24 жовтня 1987 року.
Під час вечора друг Георга Дроздовського Ганс Кампфер згадував, як любив письменник Чернівці, і зізнався, що приїхав на Буковину вже вдруге, аби й собі долучитися до справи збереження ім’я Дроздовського від забуття. Радник чернівецького міського голови Володимир Килинич розповів про заснування міжнародної премії імені Георга Дроздовського, яку присуджуватимуть митцям із Каринтії і Буковини, а заступник губернатора Віктор Павлюк, вшановуючи чернівецьку полікультурність, виголосив промову німецькою мовою. Доктор Райхард Сладко зазначив, що, на його переконання, нова Європа – вільна від пересторог і негативних стереотипів – може постати саме з таких регіонів, як Буковина і Каринтія. Крім того, доктор Сладко виконав ще одну почесну місію, вручивши Петрові Рихлу Почесний орден федеральної землі Каринтія.
Художня частина вечора була синкретичною, а саме – літературно-музично-малярською. Літературну, зрозуміло, забезпечував новоспечений кавалер ордена і перекладач Дроздовського Петро Рихло, який вміло чергував гумористичні вірші ("Блоха", "Черепаха", "Червоний півень", "Справа смаку") з елегійно-трагічними, як ось "Лінія прицілу", де Дроздовський описує "вкарбований у міді вузький жолобок", лінію на ім’я Ностальгія, що фатальним зрізом пройшла через його життя. Зачитав перекладач і прозовий фрагмент, присвячений іншому нашому видатному землякові Володимирові Залозецькому.
У перервах між літературними відтинками звучала флейта Оксани Шпільки, а на екран проектувалися старі фотографії Чернівців і вислови Георга Дроздовського про Буковину – цю "загублену Австрію у найкращому сенсі". Тим часом юні художники впродовж цілого вечора фіксували свої враження від його перебігу на папері.
Життя Георга Дроздовського, як, зрештою, і життя тисяч "старих чернівчан", на долю яких випали дві світових війни та вимушена еміграція, легким не назвеш. Однак до самої смерті письменник зміг зберегти в собі душевну погідність, зміг, зовні схиляючись перед часом, внутрішньо залишитися прямим. Прочитані на вечорі твори Дроздовського сформували у присутніх (а треба, до речі, сказати, що вільних місць у залі не було) враження про нього як про письменника шляхетної рівноваги між філософським смутком і незлобивою іронією. У вірші-автопортреті "Розшукується злочинець" сам автор назвав серед інших і таку свою особливу прикмету: "озброєний усміхом, здатним обеззброїти". Як на сповнене кровопролитних конфліктів 20 століття – не найгірша зброя.
Наталя КРАСКО