Аби МС. "Оцетні Стандарти"
Видавець – "Comp music", 2006,
13 пісень
Назву гурту музиканти розшифровують як "Аби Музику Слухали". Не можу з ними не погодитись: музики потрібно всілякої, різної і багато. Проект "Аби МС" починався 1996 року як жива команда, що складалася з 5 осіб: стандартна ритм-секція + труба. Часом запрошувався саксофоніст Віталій Іванов. Треба сказати, що до середини 1990-их, хоч як намагалася Україна цього уникнути, але й до неї докотилася хвиля сучасної танцювальної естетики з ейсід-джазом навпереваги. Довго думаючи й зважуючи, обираючи між джаз-фанком та фанк-роком, музиканти "Аби МС" вирішили ризикнути й заграти щось нове: американський варіант ейсід-джазу, так званий "хіп-боп". Стиль відповідав кільком головним вимогам гурту: міг виконуватись наживо, звучав сучасно, поєднував інструментальні фрагменти з мелодекламацією (репом) тощо. Другий у дискографії гурту альбом "Оцетнi стандарти" – проект частково формальний, це так званий tribute. До нього увійшли твори найповажніших в історії джазу музикантів (М. Девіс, Дж. Колтрейн, А. К. Жобім, Д. Гіллеспі) – класика жанру, або ж "стандарти". Звідси й назва альбому. "Аби МС" хотіли довести, що музика, яку вони люблять, може звучати сучасно і бути популярною навіть у консервативній Україні. І їм це вдалося.

Воанергес. "Злата Врата"
Видавець – "Comp music", 2008,
14 пісень
"Спочатку було Слово і Слово було в Бога, і Богом було Слово, і ПІСНЕЮ було". Не згодні? Тоді: "В хаті нашій Вас вітаєм, гарну пісню заспіваєм, приготуйтесь танцювати, почнемо Вас пригощати". Саме цими словами неофольк-гурт "Воанергес" вітає усіх відвідувачів їхньої Інтернет-сторінки. А ще музиканти пояснюють, які складові їхнього неофольку: госпел + world + етно + рок + фанк + реп + геп + гоп. Отакої! Зібравшись докупи ще 1998 року в Києві, музиканти відтоді відроджують дух старовинного кобзарсько-лірницького та театрально-вертепного мистецтва сучасними засобами, а також намагаються відтворити уявну музичну атмосферу трипільської, скіфської та праслов’янської епох. "Якби тоді був рок, то він мав би бути схожим на наш", – вважають "Воанергес". Гурт регулярно виступає в Україні та за кордоном, бере участь у численних фестивалях. 2001 року був записаний перший альбом "Истоки", 2004-го – "Вертепно". 2006-го команда підписала контракт із "Comp music/EMI records" на видання 5 альбомів. Перший з них – саме "Злата Врата". Важливою складовою творчості гурту є ідейна основа, що складається з таких понять, як патріотизм, глибока релігійність, гідність, історична пам’ять. Навколо них і крутиться музичне колесо команди.

Гринджоли. "Хай буде так"
Видавець – "Ukrainian records", 2005,
16 пісень
Переживав, що хлопці, крім гімну кольору розчарування "Разом нас багато", нічого путнього не написали, і тому, коли вперше тримав у руках диск, ставився до нього скептично. Але якщо той "помаранчевий гімн" видалити з диску, вийде таке собі добряцьке франківське припопсоване реггі. Дещо нагадує Луцьку "Флайзззу", хоча "Флайзюки" утворилися значно пізніше. Як пригадую, "Карпатські санчата" я вперше почув у далекому 1997 році у Львові на фестивалі з риторичною назвою "Майбутнє України". Саме цей фестиваль запалив тоді на всю Україну зірки "Другої ріки", ще тоді без Карпи "Фактично Самих", "Моторролли" та ще оберемка добротних формацій. Можна впевнено стверджувати, що альбом "Хай буде так" змінить загальне уявлення про гурт "Гринджоли". Змінилася музика – тепер це легка, світла суміш фолк-поп-року. Змінився імідж. Наскільки чітким, дещо різким і навіть пафосним був раніше образ, настільки тепер він радісний і позитивний. Це не означає, що хлопці вдалися до безпідставного оптимізму та перестали бачити те, що раніше. Не без політики і тут. Але у цих піснях легко почути посмішку. А тому хочеться, відкинувши політику на задній план, просто посміхнутися у відповідь.

Воплі Відоплясова. "Були Деньки"
Видавець – "Країна Мрій", 2006,
12 пісень
Не так давно "ВеВешники" відзначили 20-ту річницю творчого життя – і видали новий альбом. Хоча новим його можна назвати з великою натяжкою: тут зібрані рідкісні пісні гурту, що існували до цього або в поганій якості, або взагалі жодного разу не були записані. Тож вийшов альбом таких собі "неліквідів". З одного боку, ця платівка наче закриває собою усі минулі теми, з іншого – показує, що у Скрипки настала творча криза і нічого нового вже давно не пишеться. Але випускати щось нове потрібно хоча б для того, аби ім’я було на слуху. Звісно, хтось не ознайомлений із ранньою творчістю "Воплів" може сприйняти "новизну" пісень за чисту монету, проте старих фанів не проведеш: усе це – позавчорашній день. Тобто альбом презентує якісний український альтернативний рок-н-рол кінця 1980-их років. З іншого боку, Скрипку з колегами можна зрозуміти: попередній альбом "Файно" так і залишився непоміченим широким загалом. Тоді Олег говорив, що прихильники ще не доросли до цього альбому, мовляв, його матеріал випередив себе в часі. Але – годі критики. Пригадаємо краще разом, які вони були, всі ті деньки, порадіємо, що були, а також, що вже відгули, – і підемо далі, до майбутнього. Бо воно, як відомо, завжди світле...