Викладач вокалу Чернівецького музичного училища Олена Кузнєцова в дуеті з композитором Володимиром Івасюком, якому завтра виповнилося би 60 років, вперше виконала дві його найпопулярніші пісні – "Червону руту" і "Водограй". Минуло майже 39 років, а жінка досі пам’ятає той день до дрібниць.
"Ми не грали,
ми були закохані"
Із Оленою Кузнєцовою – підтягнутою, стрункою, із короткою юнацькою стрижкою – ми зустрілися на Театральній площі. Саме тут 13 вересня 1970 року в прямому ефірі всесоюзної телепередачі "Камертон доброго настрою" прозвучали шлягери Володимира Івасюка "Червона рута" і "Водограй". Олена Миколаївна показує місце, де вони тоді вдвох стояли, лавку, на якій сиділи.
– Це був суботній день – сонячний і по-літньому теплий, – пригадує Олена Кузнєцова. – На площі зібралися тисячі людей, навіть перекрили рух транспорту на сусідніх вулицях.
Ми з Володею дуже хвилювалися, бо це був прямий ефір. Щоправда, ми не повинні були співати, заздалегідь були записані фонограми і "Червоної рути", і "Водограю". Володю трохи лякало те, що передача відбувалася 13 вересня, казав, добре, що не п’ятниця. А виявилося, що це був його зоряний день.
– На фото видно, що ви з Володимиром Івасюком були дуже скромно одягнуті.
– Спеціальних костюмів для передачі ми не шили. Я одягнула модну коротку шкіряну спідничку світлого кольору і шовкову блузку, взула лакові туфлі. Зачіску собі зробила сама. Володя був у смугастій сорочці. Навіть не знаю, як його допустили в такому вигляді на зйомки. Він вважав, що все повинно бути просто й невимушено. Ми повинні були зіграти закоханих: ходили площею, взявшись за руки, захоплено дивилися одне на одного. Але ми не грали, ми справді були закоханими. Тому все вийшло так природно. Після зйомки пішли святкувати. У сквері біля університету пили шампанське, обливали одне одного, сміялися. Словом, почувалися щасливими.
– Ви могли бути разом...
– Не дуже люблю про це говорити. Володя був великим романтиком і прекрасним кавалером. Любив дарувати квіти. Міг кинути букет через відчинену кватирку. Вранці заходжу у ванну, а там – троянди мого улюбленого бежевого кольору. Якось написав мені дуже ліричного листа-посвяту. Але мій чоловік, на жаль, спалив його, напевно, приревнував. На згадку про наш вдалий дует Володя подарував мені золотий перстень і сказав: "Мені з тобою було так добре співати". Однак ми були різними за темпераментом. Володя – спокійний, сором’язливий, дуже вразливий, а я – енергійна, вибухова. Він лагідно називав мене своїм "емоційним двигунчиком", який його постійно штовхає.
"Я залишилася дівчиною, яка співала з Iвасюком"
– Може, через закоханість Володимир Івасюк обрав вас для свого дебюту?
– Не можу стверджувати. На той час я закінчила хормейстерське відділення музичного училища, заочно навчалася в інституті, півтора року працювала у філармонії в естрадному колективі. Із Володею ми бачилися ще тоді, коли вдвох навчалися в музучилищі: я – на стаціонарі, він – на заочному. А вже ближче познайомилися на одному з концертів у філармонії, де я співала пісню "Балада о красках". Після виступу до мене підійшов Володя, ніжно обійняв за плечі і сказав: "Куця (так він завжди мене називав), ти так заспівала, що в мене аж серце зупинилося. Такого виконання цієї пісні я ще не чув. Хотів би написати щось подібне про маму". Гадаю, під враженням цього твору Володя пізніше написав пісню "Балада про мальви", яку я вважаю вершиною його творчості. Після того концерту ми почали дружити з Володею. Я влаштувалася працювати в музучилище, хоча продовжувала співати в естрадних колективах. Якось під час запису на телестудії до мене підійшов Володя, розповів, що написав дві пісні, які хотів би заспівати дуетом. Сів за фортепіано, зіграв і заспівав "Червону руту" і "Водограй". Мені більше сподобався "Водограй". Там стільки енергії, сонця, юності!
– Кажуть, що фонограми "Червоної рути" і "Водограю" ви записували вночі…
– Так. Вдень телестудія була зайнята, тому довелося записувати пісні вночі. За мною прийшли Володя й режисер Чернівецького телебачення Василь Стріхович. Ми жили тоді в особняку на першому поверсі. І раптом майже опівночі постукали у вікно і голосно пролунало: "Ляля! Ляля!". Батько мій виглянув: "Хлопці, що вам треба, ніч на дворі". Вони зайшли до квартири, почали пояснювати, просити. Мене все-таки відпустили, хоча мама була дуже незадоволена. Працювали до 06.00. Надзвичайно складною для виконання виявилася "Червона рута". Ми записували її безліч разів, я вже аж плакала. "Водограй" виявився легшим. У студії довелося провести ще кілька безсонних ночей. Але це було варте того. Після передачі мені часто казали: "Напевно, ти краща, якщо Івасюк вибрав тебе". Завдяки цій події я залишилася в історії дівчиною, яка вперше співала з Володимиром Івасюком "Червону руту" і "Водограй".
– У вас була можливість стати професійною співачкою…
– Я і була професійною співачкою. Співала в різних естрадних колективах, зокрема "Марічці", була відомою в Чернівцях. Ми повинні були з Володею їхати на всесоюзний фестиваль "Пісня року-71" і співати там "Червону руту". Але у мене була сесія, і я відмовилася. Може, якби поїхала, щось серйозно змінилося би у моєму житті. Адже тоді про "Червону руту" дізнався весь Радянський Союз. А так я всю себе реалізувала на викладацькій роботі в музучилищі. Перейшла туди за сімейними обставинами.
– Коли востаннє зустрічалися з Володимиром Івасюком?
– Це було навесні 1979 року. В мене тоді вже була сім’я: чоловік, донька. Біля переговорного пункту на вулиці Університетській почула, що хтось гукає: "Кузя! Кузя". Оглядаюся – Володя. Ми обійнялися, поцілувалися. Потім зайшли в кафе, поговорили. Ніколи не забуваю день 13 вересня, бо він був щасливим і радісним у моєму житті. І зберігаю в потаємному куточку своєї душі пам’ять про Володю. Намагаюся жодним словом, жодним своїм вчинком не "прилипнути" до його слави. Він просто був у моєму житті, за що я вдячна долі.
Надія БУДНА