Письменник Юрій Андрухович не втомлюється дивувати публіку. "Боюся стати класиком, – зізнався Юрій. – Ось і експериментую з різними іпостасями. Мрію мати зовсім незалежну радіостанцію, яка би працювала лише вночі – з 00.00 до 8.00. Це буде музична хвиля для людей, схильних до суму, болі. Моя хвиля допомагала би їм долати меланхолію. Радіо – це моя фантазія, але вона вже має реальну назву – "Смуток".
– Окрім радіо, над якими проектами ще працюєте? – запитую.
– Працюю над проектом "Самогон". Продовження буде називатися "Цинамон". Це буде образ-натяк на Бруно Шульца. Хочеться показати світ міжвоєнної Галичини до сучасності. Я справді боюся стати класиком. У моєму уявленні класика – це щось негативне, література, яка вже відбулася. До слів-компліментів "класик", "класичний" ставлюся з іронією. Якщо про письменника так кажуть, у нього – погані справи. Тому я й експериментую з творчістю.
А взагалі свого часу любив писати вірші з історичними персонажами. Так, 1987 року в Молодому театрі у Києві виступив із творами, пов’язаними з історичними персонажами. Зокрема був такий історичний тип Павло Мацапура. Це був полковий кат у містечку Ніжин Чернігівської губернії. Він виконував смертні вироки і стратив багато людей. Але паралельно він займався злочинними промислами: торгував наркотиками, людьми. А впіймали його – згідно з історичними документами – за "едение человеческого мяса и прочие богомерзкие злодеяния"… Є й інший напівісторичний персонаж – Самійло Немирич! Він приїхав до Львова на початку XVII століття. Це був обдарований молодий чоловік! Він прославився тим, що… нікому в місті не давав спокою. Він усіх грабував, нападав на сусідів, руйнував їхні помістя. Але усе йому прощалося, бо він був надзвичайно гарний, збирав удома музикантів, філософів. Однак йому не пробачили, коли він на площі Ринок перед ратушею згвалтував жінку, яка продавала пляцки… Тоді його засудили на рік і шість тижнів вежі.
Валерія ЧОРНЕЙ