Наш земляк народний артист України Павло Дворський вже три роки живе в Києві. "МБ" зв’язався зі співаком, щоби запитати, як йому ведеться у столиці.
– Розкажіть про своє життя у Києві.
– Робота у столиці кипить. За останній рік багато чого сталося. Я побував на гастролях в Італії. Десятки тисяч українців були на моїх концертах. Особливо багато прийшло жінок. Вони мені підспівували, підтанцьовували. Їздив до Росії на тенісний спортивний турнір, присвячений Дню торгово-морського флоту. Там я посів перше місце. Спеціально для цієї поїздки переклав російською свою пісню "Відпливають білі кораблі" і виконав її. Ще були різноманітні фестивалі, конкурси. Також знявся у шоу-програмі з Вєркою Сердючкою, невдовзі передача має з’явитися на екранах.
– Над чим працюєте зараз?
– Уже майже готовий мій новий альбом "Stelle cadenti", що у перекладі з італійської означає "Стожари". До цього альбому увійдуть мої пісні, перекладені італійською: "Ніхто так не любив", "Ночі кохання", "Нехай тобі розкаже дощ". Хоч альбом увесь італійською мовою, його невдовзі можна буде придбати і в Україні. Невдовзі з’явиться ще один альбом – "Щастя моє".
– Де саме ви живете у Києві?
– Живу не в центрі Києва, а в районі, який мені нагадує Чернівці – Теремки-2. Поблизу розташовані три озера, гарний дубовий парк. Також є хороший зв’язок із центром. Студія звукозапису, у якій я працюю, знаходиться неподалік від станції метро "Політехнічний університет". Студія не моя власна – у ній я працюю зі своїми побратимами. Маю автомобіль вишневого кольору марки "Форд фокус", який привіз зі США. Машина надійна, гарна, зручна. Нею частіше їздить мій старший син Павло, ніж я.
– Чим займаються ваші сини?
– Павло навчається на другому курсі консерваторії імені Петра Чайковського на вокальному відділі, оперний спів. Часом виступає на моїх концертах. Також заочно навчається в Одеській юридичній академії. Молодший син В’ячеслав навчається в юридичному коледжі при університеті "Крок". Але музику не покидає, грає на гітарі, співає народні пісні. Хлопці цікавляться різноманітною музикою, як українською, так і зарубіжною. Ми разом ходили на концерти Пола Маккартні, Тото Кутуньо, "Scorpions". Але мені подобається, що вони вибирають пісні "з головою" – ті, у яких є мелодія, зміст.
– Скажіть, де все ж таки краще: у Києві чи Чернівцях?
– Звісно, у Чернівцях краще жити. Я міг пішки обійти увесь центр міста, у Києві для цього треба брати авто. Грати в теніс ходив до спортивної школи на вулиці Лесі Українки – зовсім близько, а в Києві на заняття треба далеченько їхати. На Буковині живуть мої родичі, друзі, знайомі. Але у Києві значно більше роботи, можливостей, хоч і життя дорожче. Щодня телефонують і запрошують на фестивалі, конкурси, концерти. І це чудово! Адже, якщо творча людина непотрібна, у неї починаються депресії. Свою квартиру на вулиці Грушевського у Чернівцях не збираюся продавати. Бо це наша колиска: тут було написано багато моїх пісень, виростали мої сини, приходили в гості гарні люди… Можливо, саме у ній житиму на старість.
– Ви би заспівали заради популярності російською мовою?
– Я не проти співати російською мовою, якщо, скажімо, приїхав з концертом до Росії. Але російського альбому в мене не буде. Вважаю, що артист повинен співати багатьма мовами, але насамперед прославляти рідну.
Галина МАРКІВ

ДОВІДКА
Народився першого лютого 1953 року в селі Ленківці Кельменецького району.
1976 року почав виступати у вокально-інструментальному ансамблі "Смерічка".
1985 року відомий співак Назарій Яремчук виконав його "Смерекову хату" і "Писанку".
1989 року посів третє
місце у жанрі поп-музики на першому фестивалі "Червона Рута" в Чернівцях.
1994 року удостоєний звання народного артиста України.
2003 року нагороджений орденом "За заслуги" II ступеня.
Майстер спорту з настільного тенісу.