додати в закладки
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна Здоров'я Тури з Чернівців Весілля Бізнес каталог Блоги Досьє Досьє - відомі люди Чернівців Афіша Фото Відео

Ваше здоров'я » Публікації

Як жити з хворобою Паркінсона

Хвороба Паркінсона – це хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи.

Застигла у кріслі фігура, тремтіння рук і голови, неможливість самотужки змінити позу – такою стає хвора на цю недугу людина.

Причиною розвитку хвороби є те, що мозок людини втрачає здатність виробляти нейромедіатор дофамін, який відповідає за рух. Нестача дофаміну призводить до скутості рухів, утруднення ходи, обмеження рухової активності і, відповідно, втрати якості життя.

Що зумовлює виникнення хвороби Паркінсона остаточно досі не з’ясовано. У неврології розрізняють паркінсонізм як хворобу і як синдром, який може бути зумовлений інфекційними захворюваннями головного мозку, травмами голови, судинними розладами, різноманітними токсичними впливами (наркотики, медикаменти тощо).

Дуже часто першою зовнішньою ознакою захворювання стає тремтіння рук. Сповільнюється хода, з’являються проблеми у спілкуванні – людина довго обмірковує почуте, мляво реагує. З часом у неї змінюється почерк, повільніше кліпають очі, обличчя стає маскоподібним, мовлення – тихим і монотонним. Ранніми ознаками хвороби Паркінсона є: загальна слабкість, скутість м’язів, відчуття сповільненості і порушення виконання звичних щоденних рухів – одягання, вживання їжі, гоління, закрепи, зміни особистості (депресія, тривожність), уповільнене мислення, коливання настрою.

Хвороба Паркінсона, як і багато інших захворювань, на сьогодні залишається невиліковною. Проте, сучасна медицина має багато методів покращення стану хворого. У разі вчасного діагностування, відповідно, призначення адекватного лікування, пацієнти із хворобою Паркінсона можуть тривалий час продовжувати активне життя.

У світі є така тенденція: людина, яка живе з хворобою Паркінсона, має постійно собою займатися – приймати медикаменти, робити лікувальну фізкультуру і сприймати захворювання як "супутника". Не можна впадати у депресивні стани, щоб не "входити" у хворобу. Значно поліпшити стан може психотерапія, працетерапія, навчання навичкам мовлення і психологічні методи.

Наведемо деякі практичні вказівки для людей, які живуть з хворобою Паркінсона, які пропонує Американська асоціація хворих на паркінсонізм:

При ходьбі або стоянні ступні повинні бути розставлені на 25 см одна від одної, а ноги не повинні перехрещуватись. Ступні треба старатись піднімати досить високо, щоби запобігати човганню по землі. Пальці ніг треба проносити над землею, щоби уникнути спотикання.
При ходьбі також потрібно інтенсивно махати руками. Пацієнт повинен дивитись вперед, а не під ноги. Слід старатись робити ширші кроки. При повороті пацієнт повинен заздалегідь передбачати виконання широкої дуги, причому він має завжди йти тільки вперед і не повинен перехрещувати ноги. Якщо пацієнт усвідомлює, що він іде вперед або назад занадто швидко, то треба відразу ж зупинитись. Знову розпочати ходьбу можна широкими кроками, високо піднімаючи ноги. Під час ходьби не варто розмовляти, бо це відволікає пацієнта і не дозволяє йому зосередитись на правильному виконанні ходьби.
При тренуванні ходьби можна допомагати собі, голосно рахуючи в такт крокам, марширувати під музику, перевіряти правильність постави перед дзеркалом, переступати через низькі предмети, розкладені на підлозі, тримати щось в руках (наприклад скручені в рулон журнали чи тягарці), щоби створити ефект маятника при помахах рук. За допомогою твердого, зручного взуття можна забезпечити більшу стійкість, а також полегшити незручність через скутість гомілково-ступневого суглобу і молоткоподібних пальців.
Для кращого самообслуговування можна переробити одяг під защіпки-"липучки" і зіпери. Можна порадити користуватись підвищеними сидіннями на унітаз, поруччям і великими ручками. Треба уникати тривалого сидіння або лежання.
Щоби протидіяти мовній дизартрії варто виконувати вправи з глибокого, ритмічного дихання, тренувати артикуляцію під наглядом ортопеда, з яким можна також проконсультуватись щодо слинотечі і дисфагії.
Вдома необхідно регулярно виконувати докладну програму фізичних вправ, які порекомендував лікар і які пацієнт має освоїти під керівництвом фізичного реабілітолога або працетерапевта. Через коливання у загальній силі, витривалості і координації, у пацієнта часто бувають періоди більшої фізичної активності, після яких настає тривала імобілізація. Пацієнт повинен поступово збільшувати кількість неважких вправ і робити перерви для відпочинку під час загальної фізичної діяльності. Перенаруження, спотикання і дискомфорт повинні бути вказівкою щодо припинення або скорочення запланованих вправ.

Яремчук О.Б., доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології БДМУ
0 717
13-05-2015, 12:00

Теги -
Новини по темі:{related-news}
Новини партнерів:
Погода, Новости, загрузка...
Загрузка...
Чим небезпечний цукровий діабет?
Наталія ПАШКОВСЬКА, завідувач кафедри клінічної імунології, алергології та ендокринології БДМУ
Смачні рецепти