Чинний уряд іде шляхом попереднього – найменшого опору і найбільшої зручності для себе. Так вважає відомий економіст, голова громадської організації "Комітет економістів України" Андрій НОВАК, який приїхав до Чернівців на конференцію "Розвиток прикордонних регіонів у системі транскордонного співробітництва", організованою Чернівецьким торговельно-економічним інститутом КНТЕУ.

Гроші досі роздаються у ручному режимі

– На жаль, немає системних змін і системних реформ, про що говорить насамперед структура Державного бюджету – він нічим не відрізняється від бюджету 2016, 2015 і попередніх років, – розповів "МБ" А. Новак. – Якщо у головному фінансовому документі країни немає змін ні в доходній, ні у витратній частині, це означає, що реформи є лише віртуальними, у тому числі й така гучна реформа як децентралізація.

Децентралізація у нас поки що звелася до зміни меж адміністративних одиниць і частково до змін вивісок органів влади. Це не реформа, бо, як і багато років досі, 80 відсотків податків в Україні надходить далі в центр, і лише 20 відсотків із них залишається всім місцевим бюджетам загалом. Це надто централізована бюджетна система, яку запровадив ще уряд Азарова і з того часу нічого не змінилося.

– Але ж громади одержали більше ресурсів…

– Ні, вони не отримали більше ресурсів. Насправді йдеться про ручний механізм, коли не з доходної, а з витратної частини бюджету прем’єр-міністр дав більше коштів державним структурам. Тобто в ручному режимі гроші з бюджету роздаються державним структурам, як, наприклад, Укравтодору.

Справжня децентралізація має стосуватися податків, доходної частини. Так, у нас є чотири крупні податки, які приносять майже всі бюджетні надходження: ПДВ, ПДФО, єдиний соціальний внесок і податок на прибуток підприємств. Всі інші податки і збори є дрібними. Є два варіанти справжньої децентралізації: або ми ділимо ці чотири податки 50 на 50, ділячи їх між державним бюджетом і місцевими за місцем знаходження платника, або два податки віддаємо в держбюджет, а інші два – залишаємо у місцевих. Тоді це буде справжня децентралізація, тоді органи місцевої влади отримають свої власні бюджетні ресурси, щоб вирішувати проблеми кожного села, міста. Зараз власних ресурсів вони не мають, а продовжують отримувати з Києва.

– Але ж різні регіони розвиваються по-різному, є депресивні, а є досить просунуті.

– Насправді Україна є єдиною у своїй бідності. У певних містах є віртуальна видимість нібито економічної успішності. Це може відбуватися з двох причин – концентрація великих підприємств або потужний керівник, який вміє щось для міста зробити. Але насправді йдеться про те, що керівникам таких міст просто вдається випрошувати щось, якісь подачки у бізнесу чи олігархів. Це виняток, а правило таке – неможливо вирвати з економічної системи країни окремий регіон чи місто, неможливо створити якусь принципово інакшу систему за єдиної податкової, грошово-кредитної чи законодавчої системи. Місцева влада мало що може, хіба лише підтримувати життєдіяльність трохи краще чи гірше.

– То Буковина не може якось покращити свою ситуацію?

– Буковина є прикордонним регіоном, а отже, має певну перевагу, бо може певною мірою скористатися економічною системою сусідніх держав. Якби Буковина за її ресурсів знаходилася всередині України далеко від кордонів, то ситуація в області була б набагато гіршою. Прикордонне розташування дозволяє громадянам за рахунок кордону, зокрема контрабанди, не лише виживати, але й підтримувати більш-менш достойний рівень життя.

Але загалом економіка регіону повністю залежить від економічної системи держави, від того, як працює Верховна Рада, уряд, адміністрація президента, які створюють правила гри.

"Ще за нашого життя відбудуться значні зміни"

– Як же тоді можна змінити економіку?

– Це можна змінити лише виборами. Здається, ніби немає за кого голосувати. Та насправді життя змінюється динамічно, Україна проходить за лічені роки той шлях, який інші держави проходили десятиліттями або й століттями. Тому я відчуваю оптимізм щодо майбутнього. Ще за нашого життя відбудуться значні зміни, у тому числі й у політиці. Тому я переконаний, що Україні треба проводити вибори і чим частіше, тим краще. Нам треба повторити шлях Італії 1940-1950-х років – тоді в Італії була бідність, відсталість, масова міграція, панування мафії. У 1960-і роки в Італії уряд працював у середньому рік. Немає результатів – дострокові вибори і новий уряд. Ситуація була настільки критичною, що навіть мафіозі-олігархи зрозуміли, що так далі тривати не може, і в Італії було збудовано успішну економіку. Україна багато в чому повторює цей шлях. До речі, наші олігархи за останні три роки зменшили свої статки в рази, втратили активи. Сподіваюся, що і вони зрозуміють, що розвиватися і збагачуватися у бідній країні, яка котиться вниз, неможливо.

Пройти це шлях швидше можна через вибори – революції не дають результату, і ми двічі вже в цьому переконалися. А вибори у мирний спосіб дають можливість проводити зміни і чим частіше, тим краще. Вибори кожен раз дають можливість очищувати політичне поле від неефективних політиків, популістів чи клоунів і приводити до влади нових людей, які вже не мають застарілого посткомуністичного мислення. Я хотів би, щоб вибори у нас на всеукраїнському рівні були б щонайменше раз на два роки. Тоді цей італійський шлях ми пройдемо швидко і ще зможемо побачити нормальний рівень життя.
Що ж до найважливіших кроків, то я переконаний, що зараз було б найкраще замінити мораторій на продаж землі мораторієм на будь-які законодавчі зміни в економічній системі. Бо для економіки, інвестора важлива прогнозованість. Тому постійні зміни податкового, бюджетного законодавства не дають можливості бізнесу прогнозувати майбутнє, вони гірші за корупцію. Якщо цей бар’єр усунути, зміни відчуємо дуже швидко.

– А як у цей час нам виживати?

– Найважчі роки ми вже пережили. У пік російської агресії у 2014-2015 роках ми вистояли. На щастя, Україна не залишилася наодинці проти агресора. І тепер наше внутрішнє питання, наскільки ефективно ми використаємо цю зовнішню підтримку і вийдемо з кризи. Кожна війна, кожна криза дає шанс для стрибка. Так, у 2013 році ми закуповували у Росії 50 мільярдів кубів газу. Зараз ми купуємо лише 20 мільярдів. Почали використовувати альтернативні види палива і переходимо до енергетичної самодостатності. Тож у підсумку з цієї кризи, цієї війни Україна вийде сильнішою. Ми вже вистояли.
Маємо внутрішнє відчуття безвиході, але коли перейшли пік абсурдної і жорстокої російської агресії, тепер у нас ситуація буде тільки покращуватися за умови, що наші керівники не вчинять якихось фатальних помилок.

З досьє "МБ"

Андрі́й Новак – економіст, громадський діяч, автор книги "Як підняти українську економіку". Кандидат економічних наук.
Народився 24 січня 1973 року в місті Коломия.
Освіту здобув у Європейському університеті у Києві.
У 1993 року закінчив канадську бізнес-школу Університету Західного Онтаріо.
1997-2001 роки – навчався в аспірантурі Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України.
У 2011 році обраний проректором Європейського університету.

Підписуйтесь на новини "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook