Візит зіркових ветеранів київського "Динамо" – це своєрідний "футбольний храм" для будь-якого населеного пункту, де вони "дають гастролі" у вигляді пропагандистських товариських матчів. Так, під час позапланового "майстер-класу" на міні-футбольному штучному майданчику біля нової мамаївської школи (в Мамаївцях динамівці зупинилися проїздом із закарпатського Тячева до наших Вашківців) ветерани, відчувши, з яким захопленням присутні реагують на кожен їхній рух та слово, влаштували "міні-виставу" – з жонглюванням м’ячем, дружніми "підколками" один одного і жартівливими парі. Суперечку на 100 доларів, які потім були замінені на віджимання, затіяв екс-збірник СРСР Іван Яремчук. Він "завів" партнера по команді позмагатися – хто більше разів влучить м’ячем в поперечину з центра майданчика. Іван програв цей двобій і під жартівливі коментарі інших динамівців сумлінно віджався десятки разів.
Потім був імпровізований матч в "дир-дир" з мамаївськими ветеранами на чолі з президентом місцевого клубу Дмитром Микулинським, яких вистачило лише на те, щоби відкрити рахунок і протриматися до 2:2. Далі були умовні 2:5.
Після розминкового поєдинку ексклюзивне інтерв’ю "МБ" дали Іван Яремчук та вихованець буковинського футболу Віктор Хлус.
Іван Яремчук:
– Ці товариські матчі справді продовжують наше футбольне життя. Великий футбол закінчується, а тепер ми збираємося разом, граємо, спілкуємося з колегами з інших регіонів. Завжди, коли є можливість, відгукуємося на подібні запрошення. Вважаю, це свято для всіх – для нас, для людей, які нас хотіли бачити і колись бачили, 20 років тому.
– Можна сказати, що завдяки таким зустрічам ви молодієте?
– Уже не той вік і не ті кілограми, щоби молодіти (сміється – авт.). Але для людей ми, звісно, завжди молоді, вони хочуть нас бачити такими, як 20 років тому. І ми намагаємося показати той футбол, який колись показували. Хоча, ви розумієте, коли тобі 50 років, який вже може бути "молодий футбол" (сміється – авт.). І швидкості немає тієї, і фізичних даних. У душі, звісно, хочеться скинути років 20. Зате тепер голова "світліша". Щоправда, ноги за нею не встигають (сміється – авт.).
– Як представник збірної СРСР середини 80-их, як ви гадаєте, є шанси у збірної України дорости до такого ж рівня, коли від команди чекали "золота"?
– "Золота" якого – з Чемпіонату світу чи Європи? Світу – важко сказати. Хоча бачите – Блохін прийняв команду, вивів до фінальної частини, дійшли до чвертьфіналу, ніхто не очікував такого результату. Тому, можливо, у майбутньому щось Михайличенко й зробить з оновленою командою. Може, через років 8-10 або 20 і буде нова суперзбірна.
– Ви себе вважаєте "западенцем"?
– Авжеж! Я сам із Закарпаття. Тільки-но був вдома цілий тиждень. Відчув трохи смак свого села, природи. Треба частіше приїжджати, а не раз на п’ять років…
– Тобто в цих краях ви граєте "на своєму полі"?
– Так-так. Вчора грали у Тячеві, ще й гол там забив. Коли оголошували, чув розмови на трибуні: "Як це Яремчук – наш земляк, і забиває нам гол". Такі жарти приємно чути.
– Ви маєте славу непоганого більярдиста…
– Ну, я не вважаю себе "профі" у більярді. Люблю пограти, часом непогано виходить, але не можу рівнятися з тими, хто тренується по 5-8 годин на день. Ось у вас тут є перспективний молодий гравець Ярослав Тарновецький. Він вже повигравав чимало турнірів. Гадаю, найбільші перемоги у нього ще попереду. Вболіваю за нього.
Віктор Хлус:
– У ці краї приїжджаю досить часто, і кожного разу "йокає" серце. Тут я розпочав своє футбольне життя, граючи у ДЮСШ та у команді "Буковина" (Чернівці).
– За "Буковину" ще вболіваєте?
– Звичайно! Хочу щоби "Буковина" грала краще, щоби на неї звертали увагу, щоби підтримували.
– Як ви гадаєте, ще може бути прізвище Хлус пов’язане з "Буковиною"?
– Ну, все може бути. Можливо, мій син тут буде чи хтось ще з таким прізвищем.
– А ці товариські матчі яке місце посідають у вашому житті?
– Для мене, як президента ветеранського руху, такі ігри – це і є все моє життя. Практично щосуботи і щонеділі ми їздимо, граємо. Чим більше граємо, тим життя буде цікавішим і кращим.
Григорій ПАСАТ