Падаючи, Максим Волков ніколи не плаче
Максим першим зустрічає кореспондента "МБ", заводить до кімнати, знайомить із мамою Наталею і татом Олегом, хвалиться своїми іграшковими мотоциклами й машинками. Цей жвавий хлопчик, ще зовсім дитина, ганяє на мотоциклі нарівні з дорослими гонщиками.
"Мені подобається швидко їздити на мотоциклі"
– На мотоцикл я сів уперше, коли мені було п’ять років, – хвалиться Максим. – Мені дуже сподобалося. Тато тримав мотоцикл ззаду, а я намагався їхати. Поступово він мене відпускав, доки я не поїхав сам. Потім тато взяв мене на справжню трасу, де їздять спортсмени-мотоциклісти. Спочатку я падав, особливо на поворотах, вдарявся, і хоча дуже боліло, не плакав. Зараз уже їжджу сам по всій трасі, навіть виїжджаю на високий трамплін. На змаганнях переганяю інших хлопчиків, навіть старших за мене. У Мукачево приїхав шостим, у Полтаві та Рогатині був восьмим, а в Глибокій – сьомим. Завжди входив до десятки найсильніших. Мені дуже подобається швидко їздити на мотоциклі й зовсім не страшно. Коли виросту, стану справжнім гонщиком, як і мій тато.
– Спершу чоловік посадив Максима на велосипед, а потім уже на мотоцикл. Я дуже боялася за нього, – зізнається мама Наталя. – Тепер ходжу з ними на тренування, їжджу на всі змагання і хвилююся за обох – стискаю кулаки, коли вони стрибають із високих трамплінів чи проїжджають круті повороти. Інколи аж очі заплющую від страху. А коли вперше поїхала на змагання, то аж плакала від хвилювання: Максим був найменшим серед дітей-спортсменів, ледве піднімався на трамплін, гадала, не виїде. Але виїжджав, падав, знову піднімався та їхав. Поступово звикаюся з думкою, що син, як і чоловік, можливо, буде професійним гонщиком. Раніше Максим дуже хворів – "бронхітик" із народження. Тепер хворіє менше, навіть купається з Олегом у холодній воді. Бачу, як виробляється в нього характер справжнього чоловіка.
"Якщо будуть спонсори, Максим досягне великих результатів"
– Старшу доньку від першого шлюбу я теж у шість років посадив на мотоцикл. Але якось вона впала і вдарилася, то дружина та бабусі счинили крик і заборонили брати її на тренування, мовляв, це не для дівчинки, – пригадує тато й тренер шестирічного Максимка Олег СКРИПНІКОВ. Він – професійний мотогонщик, багаторазовий чемпіон різних змагань національного й міжнародного рівнів. Їздить на найбільшому мотоциклі 500 куб. см. А в Максима – найменший, 50 куб. см.
– Якщо спонсори допоможуть, Максим зможе досягти великих результатів, – каже Олег Скрипніков. – Кажу вам це як людина, яка не лише професійно займається мотоспортом 35 років, а й тренувала сотні дітей на машзаводі, "Кварці", у спортклубі "Буковина". Менше, ніж за рік тренувань син досягнув дуже багато. У нього – талант гонщика і велике бажання займатися мотоспортом.
Олег розповідає, як тренував сина: "Спочатку тримав мотоцикл ззаду, щоби він не впав. Потім, як у тій казці про двох їжаків: на одному повороті стояв я, на другому – хтось із моїх знайомих, ловили Максима і вчили його повертати. Зараз він уже сміливо і швидко долає всю європейську трасу в Чернівцях. Діти, навіть набагато старші, часто падають, бо їдуть напролом, батьки біжать за ними, піднімають, знову садять на мотоцикли. А Максим майже не падає, бо вибирає найзручніші місця, основну увагу звертає на техніку катання".
У Максима, як у справжнього гонщика, є форма, чоботи, шолом, пояс, спеціальний захист на грудях, руках і ногах. "Підібрати в магазинах не могли, бо він був дуже маленький і худенький, тому спочатку захисні деталі довелося робити самому з пластмасової каністри, – сміється Олег. – Вийшли як фірмові – із дірочками та защіпками. Коли Максим трохи підріс, придбали готові в магазині".
Тому, що Максим Волков розпочав займатися мотоспортом, посприяв і міський голова Микола Федорук, який минулого року подарував йому дитячий мотоцикл. Та й Олег Скрипніков зміг далі брати участь у змаганнях завдяки мерові, бо теж отримав від нього мотоцикл. Микола Федорук подарував спортклубу "Буковина" декілька мотоциклів – дорослих та дитячих і п’ять машинок "багі". Тепер на них тренуються діти, починаючи від п’яти років. "Мотоспорт – дуже дороге задоволення, – каже Олег. – Скажімо, такий дитячий мотоцикл, на якому їздить Максим, коштує 2,5 тисячі євро. Форма для нього – 500-600 доларів. Ще потрібні гроші на бензин, спеціальні мастила, деталі, гуму, поїздки на змагання... Тобто, навіть якщо у дитини буде велике бажання, без грошей неможливо нічого досягти. Чимало талановитих хлопчиків припинили виступати, бо батьки не могли їх забезпечити. Якби в спортклубі "Буковина" були багаті спонсори, ми могли би готувати гарних гонщиків, яких не було за часів Союзу. А так доводиться відмовлятися від участі в багатьох змаганнях за кордоном, бо немає коштів. Усі витрати – здебільшого з нашої кишені. За перемогу отримуємо мізер. Скажімо, на Чемпіонаті України за перше місце можуть заплатити 200 доларів, за десяте –20-40. Так що грошей на цьому спорті не заробиш. Та й задоволенням назвати його не можна, бо їдеш за будь-якої погоди – мокрий, брудний, до того ж постійно ризикуєш отримати травму".
На запитання, чому таку долю готує для сина, Олег, не замислюючись, відповів: "Бо це йому подобається. І це робить із нього справжнього чоловіка. Заможні батьки не дають своїх дітей до нас. Здебільшого займаються сини гонщиків, які "хворіють" цим спортом".
Надія БУДНА