Здається, що може бути простіше? Адже навколо кожного з нас так багато людей (родичі, друзі, колеги …). Іноді навіть надто багато. Ми перебуваємо з цими людьми у певних стосунках, певним чином взаємодіємо. Проте не завжди ці стосунки приносять нам задоволення, дарують радість і насолоду.

Від чого залежить те, як, за яким принципом ми будуємо стосунки з іншими людьми? Звичайно ж, від того, як ми будуємо їх з самими собою!
Якщо людина будує стосунки з собою за принципом критики (постійно знаходить у собі недоліки, сварить і карає себе за допущені помилки), можна припустити, що оточуючих вона або теж критикує (помічає будь-який гріх, не пробачає промахи), або дуже ідеалізує, ставить "вище за себе" (не бачить у них недоліків, звеличує, підносить "до небес").

Якщо стосунки з собою будуються за принципом заперечення (неприйняття своєї зовнішності, свого тіла, своїх можливостей), легко здогадатися, що у такої особистості інші люди викликають або захоплення ("які вони прекрасні"), або відразу ("фу, які гидкі").

Багато хто будує стосунки з собою за принципом ігнорування (власних бажань, потреб). Тоді бажання й потреби інших людей або стають значно важливішими за власні, або ігноруються, не враховуються.

Якщо основний принцип ставлення до себе – недовіра (до власних знань, здібностей, власної думки), тоді в стосунках з іншими присутня або залежність від їхньої думки, або підозра й настороженість.

Буває так, що стосунки людини з собою будуються за принципом терпіння (доводиться терпіти себе, такого як є, "що ж поробиш, таким вродився"). Така людина або дуже нетерпима до інших (зривається, дратується), або постійно терпить поруч з ними.

Ну що? Впізнали себе? Якщо це не про вас – можливо, ваш основний принцип у стосунках з собою - самоповага й прийняття, любов і самопідтримка. І тоді у ваших стосунках з іншими можна "жити" як у добре облаштованому домі!