Щодня у школі розігруються драми, що достойні пера класиків. Варто лише придивитися на шкільні події так, як дивляться астрономи на зорі, вивчаючи народження і смерть галактик чи кінокритик на нову картину майстра. Тобто збоку і прискіпливо. Ось почубились двоє однокласників. Звичайне діло для хлопців. Одному вибили зуб. Прикрість. Не смертельно, але досить, щоб зробити висновки із ситуації. Умовна жертва. Той, який вибив зуб, почуває провину, переживає. Умовно винний. Усвідомлення цього теж могло би бути досить, аби не робити дурниць в майбутньому. Хлопці помирилися. Тут історія мала би завершитись, а інша початися, можливо більш приємна. Однак... Батьки, дізнавшись про подію, реагують так, як реагує власник дорогої автівки, якій погнули бампер. За схемою "сам дурень". Наступного дня ці двоє, тепер уже колишніх товаришів, публічно заявляють, що уже не друзі. Ворожнеча ризикує продовжитись. Тепер на більш глибокому рівні.

Інша історія. Троє дівчат скаржаться вчителеві на однокласницю. Не просто скаржаться, а звинувачують у тому, що "падлюка" розірвала спідницю одній із них і втекла. Оскільки "падлюка" мала репутацію "Вовочки" і "ображаки-задаваки" ніхто і не думав, що може бути по-іншому. Звичного аутодафе правда не відбулось. Після бесіди з усім класом виявляється, що було по-іншому. Просто треба було з когось здерти гроші за розірваний подругою одяг. "Не буду ж я зі своїх грошей брати, краще з ворога!". Більше мене вразила бесіда із батьками. Нічого, крім переліку недоліків та претензій до "винної" дівчинки та її батьків я не почув. Так, справді, майже в кожному класі є "ображаки-задаваки", але це не може виправдовувати підлості. Це тільки стимулює до "помсти за помсту". А потім буде "помста за помсту на помсту" … Хто в цій ситуації перший візьметься за ніж? Хто буде правий? То було в четвертому класі, а вже ніхто не пам’ятав з чого ж вороже ставлення до "ображаки-задаваки" почалось.

Ось вам і сімейні драми та соціальні катаклізми. Малесенькі такі. Шкільні. Поки-що.

Може ж бути і по-іншому. Чи переросте перша ситуація в затяжний конфлікт, як у другій історії – невідомо. Зрештою, це справа в більшій мірі дорослих, ніж дітей. Якщо вони не перейдуть границі ділового спілкування, а зберуться до купи і протистоятимуть спільним проблемам, то буде по-іншому.
Приємно, що і такі сценарії теж обирають. Чого і вам бажаю!