Розум і цього тижня зігнорував відвідування голів більшості представників нашого правлячого класу, а також відмовився поселятися у мізках багатьох звичайних членів нашої територіальної громади.

***

Вічна боротьба людства за справедливість нарешті добралася до базарних Чернівців, де традиційний "купи-продай", "перекупи-намахай-утікай" якось у цей світовий лівацький політичний тренд раніше не вписувався. Тепер же у нас борців за справедливість – велика і мала купа. Та серед них все ж варто виокремити найбільшого – відомого бізнесмена, політика, благодійника і просто "хорошу людину" Анатолія Анатолійовича Чесанова. Він вже як доривається до соцмереж, то більшого борця за справедливість годі шукати "від тайги до британських морів". Тут і "злой Бурбак ползьот на берег", і "Федорук все розікрав", і "вся власть - дерьмо", і навіть про "покитьків" є. Тобто, тренд, як для борця за справедливість, правильний і потужний. Якщо вже боротися, то з усіма, з усім і назавжди. Особливо, якщо "усім", "усьому" і "назавжди" ти глибоко пофіг. Борися собі, лише би мозолі не натер об сенсорний екран. Я, звичайно ж, повністю підтримую політичну самоідентифікацію Анатолія Анатолійовича. Тим більше, що коли тобі за 50, то вже ніби й пора – бо не пацан, а муж достойний … Щоправда, турбують мене у цій ситуації лише два питання. Перше, хто такі у його соцмережах "покитьки"? На мою думку, це якось пов’язано із потомством якоїсь бродячої кицьки. Тобто, цілком ймовірно, що А.А. після того, як йому набридне боротьба за справедливість, займеться не менш відповідальним і важливим видом модної нині діяльності – захистом бідних бездомних кицьок та їх нащадків від надмірно агресивного сина одного чернівецького професора (тут без прізвищ – лише з поваги до професора). Ну і друге питання. Теж не менш важливе. Чому "Федорук розікрав"? Якось це несправедливо. З одного боку несправедливо тому, що Федорук, коли був мером, дав мені три млинки, два ставки, вишневенький садок і сім гектарів сіножаті (зараз однією рукою пишу, а іншою відганяю від ставка чужих качок, тому й почерк нерівний). А з другого несправедливо тому, що якби Анатолій Анатолійович у 90-х-2000-х жили не у Чернівцях і не за Федорука, а за правління якогось паризького, віденського чи лондонського магістрату, то не бути би їм ні депутатом міськради, ні великим бізнес-цабе, ні ресторатором, а тим більше борцем за справедливість. А чому? Та тому, що лише би десь тепер А.А. вийшов на волю під якусь соціально-волонтерську програму реабілітації з обов’язковим курсом вивчення історичної спадщини рідного міста. Бо якби не за Федорука і не в Чернівцях, а за якогось Лешика чи Ганса неподалік краківського "Вавеля" чи віденської опери поруч із

пам’ятником Міцкевичу чи Моцарту він вліпив би генделик для дискотек та ще й обліпив частину його фасаду гресовою плиткою, а потім ще й випер посеред тротуару в історичній частині міста чи то готель, чи гуртожиток для Бешлея, то відпочивав би А.А. від свого бізнесу на казенних харчах довго. За гроші ж від його бурхливої бізнесової діяльності ці споруди би швидко і акуратно зрівняли з тротуаром, а його самого (впродовж років відсидки) змушували би (за зарплату звичайно ж) вирощувати на місці цих споруд якийсь маленький скверик, заодно навчаючи не лише любові до рідного міста, а й до рідної природи. Так що, А. А., якщо зустрінете М. Т, то чмокніть його в очко (тут читачів прошу наголос ставити правильно і не спотворювати текст!!!), яке багато років закривалося, чи трохи примружувалося на вашу (та інших борців за справедливість – Валєрцьові Ч. окремий привіт від М.Т. – просив передати) бізнес-діяльність. А вже після цього беріться виборювати справедливість – ліворуч шаблею махнув – нема сім Бурбаків, праворуч – нема десять Федоруків. Прямо пішов – трибуна з Каспруком – ах, блін, шабля у клятій ДСП застрягла. Назад повернув – "заградотряд" Продана векселями розмахує… Скрізь "покитьки" загалом.

***

Світ Чернівців із поверхів місцевих житлових висоток виглядає значно страшнішим, ніж він є в реальності. Так, на початку тижня шухеру наробило відео, яке хтось із чернівчан зняв на Гравітоні зі свого балкону і виклав у соцмережі. Зовні це виглядало жахливо – декілька собак загризають іншого. Усі оторопіли, піднявся неймовірний рейвах, одразу закликали прибути на місце події Виноградова, а потім мера… Далі собаки, які поки що не читають соцмереж, розбіглися і начальства не дочекалися. Отака страшна історія. Для тих, хто не знає, що в цей час відбуваються не "страшні загризання", а веселі і приємні (для них самих) собачі весілля. Березень же на вулиці. Тому мені й стало цікаво, що на цьому собачому "заході" мав робити директор притулку для тварин? Яку саме роль йому відводили ті, хто вимагав від нього терміново прибути на місце? І що тут мав робити мер? Виконувати роль тамади? І чому начальницький склад запросили на весілля неповний? А де лідер провідної фракції міського парламенту, який "усьо рішає"? А депутати - відомі ресторатори? Песикам же на весіллі мабуть і поїсти хотілося, і випити. І врешті решт, якщо якийсь процес чи проблему ми не здатні побороти чи вирішити, то варто її очолити. Якщо вже Чернівці з якоїсь радості проголосили весільною столицею України, то чому би не організовувати тут для туристів й собачі весілля. Бо, чим ота собача гризня на Гравітоні відрізнялася від мордобою на звичайному сільському весіллі? Лише тим, що шансів вижити або не стати інвалідом у покусаного пса значно більше, ніж у побитого гостя. Так що

дерзайте, творіть, панове начальники, чиновники і депутати. А то їздите роздавати буклетики про свої совєцькі готелі аж до Берліну на туристичний ярмарок. Та наші пси із нашого туристичного прямоефірного ток-шоу "Собаче весілля в Чернівцях" ті буклетики (присмачені копченим сальцем і шинкою) рознесуть значно далі, ніж гості берлінського ярмарку.

***

Цього тижня тривали чи то кадрові муки, чи прелюдії до великого бардаку у тролейбусному управлінні Чернівців. На сайті міськради якійсь чи то жартівники, чи звичайнісінькі лайдаки зареєстрували дві петиції з приводу призначення начальником Чернівецького тролейбусного управління депутата міськради Богдана Ковалюка. Причому одна із них вимагає "Заборонити депутатові міської ради Богданові Ковалюкові обіймати посаду начальника тролейбусного управління". Інша ж "Призначити начальником КП ЧТУ Ковалюка Богдана Івановича". Думаю, що обидва ці дивакуваті документи наберуть необхідних 250 голосів небайдужих до абсурду наших мешканців і підуть на розгляд. Розглядатимуть це днів зо три, а потім ще й перенесуть на три наступних засідання. Ні тролейбусів нових, ні старих, ні запчастин до них більше не стане, як і водіїв та кондукторів. Але ефіри будуть заповнені, а соцмережі стечуть слиною, жовчю і шмарклями і витечуть у свій безкінечний віртуальний простір… А все тому, що нема у нас вже такого народу як був раніше. Ні селян, ні робітників. От із приводу селян згадалася мені актуальна, як для цієї ситуації, бувальщина, яку колись описав в одній зі своїх гумористичних новел Остап Вишня. У колгосп прислали з району вченого агронома. Мовляв, урожай у вас хріновий, нічого не росте, тож і навчить вас вчений чоловік, як хазяйнувати. Ну й прибув… Вийшов на поле і каже приблизно щось таке: "Отут ми з вами, шановні, посіємо озиму кукурудзу". Переглянулися між собою люди і хто за вила, хто за граблі, хто за лопати… Більше той вчений агроном до села не приїжджав. Було це чи то в пізньосталінські, чи ранньохрущовські часи… А тепер змілів народ, ой змілів... Демократія, тож і пруть звідусіль на усе, що ще залишилося і дихає, "агрономи".

***

Коли до Чернівців, чи в наші райцентри приїжджає новий український політик Міхеіл Саакашвілі (а він до нас зачастив) на вулицю краще зайвий раз не виходити. А раптом нарветеся на екс-президента Грузії. А ще якщо, не дай Боже, захочете його щось запитати. Наприклад, "Котра година?", чи "Як вам погода?". Усе. Ви агент Бурбака і переслідуєте Міхеіла ледь не від дня його народження. Бо як інакше розуміти те, що агентів Бурбака у Чернівецькій

області він знайшов і на "Калинівському ринку", і в райцентрі Глибока, і в райцентрі Заставна. Випадковість? Не думаю. Цьому, думаю, є два пояснення. Перше. Або агенти Бурбака й справді розповзлися Буковиною, як воші по старому кожуху і тепер сидять ледь не на кожній сливці, груші, чи за старим хрестом на цвинтарі. Або щось тут не "Те" і звичайний людський розум таке не здатний проаналізувати. Хіба той, що побував у космосі. Я, наприклад, обрав, аби не ховатися половину року вдома, поки Міхеіл гастролюватиме нашими теренами, простий, зручний і доступний кожному спосіб застрахуватися від "агентського ярлика". Пішов в офіс народного депутата Бурбака і попросив, щоби мені видали довідку, що я не "стою у них на постої і службі". Там довго впиралися, казали, що таке видати не можуть, але коли дізналися для кого і для чого, тут же написали і подякували за ідею. Далі пішов в офіс управління СБУ в області. Там далі порога не пустили навіть із посвідченням – секрети "бдють". Та все ж, після довгих вмовлянь, пояснили, що агенти приватних компаній, як от наприклад, бурбаківської, у них на обліку не перебувають, тому й документ такий видати не можуть. Тож і на тому дякую, бо пояснення я записав на диктофон, на всяк випадок. Тепер впродовж року можу спокійно ходити вулицями навіть під час приїзду Саакашвілі – з довідкою і диктофоном.

***

Вже вкотре не здивували цього тижня і наші чернівецькі перевізники, лише підтверджуючи мої теоретичні роздуми про глибоку совково-провінційну природу того соціально-економічного та суспільно-політичного утворення, що виникло на теренах колишньої Української РСР у серпні-грудні 1991 року. Перевізники подали до тарифної комісії ліві дані про кількість перевезених пасажирів, приховавши дві третини із них. Дехто примудрився взагалі жодних даних не подати. Дехто ж таке "намалював", що вийшло, ніби вони їздять собі у збиток, займаючись виключно благодійною діяльністю, Я довго думав, звідкіля це. А потім несподівано для себе знайшов його зародки у 70-80-х роках минулого століття у Радянському Союзі часів застою. Тоді у селах (і навіть на сільських околицях міст) працівники сільрад, установ культури та колгоспних контор проводили перепис домашньої живності у селян – корів, телят, свиней, кролів, гусей, курей. Мета була, очевидно, чисто статистична, аби знати, чи не помре населення СРСР з голоду, якщо раптом те, що виробляла радянська економіка, буде вже абсолютно непридатне до вживання. Так от. Цей, здавалося би, такий звичайний обліковий захід радянської влади викликав у селах такий переполох, що тих зайвих телят, свиней, гусей і кролів, ховали, хто де міг. А хто не мав зайвих місць для переховування, то просили обліковців "Ой, сонечко, та не пиши мені ту другу свиню. Та сліпа вона на одне око. І глуха… Ось з дня на день здохне. А я тобі потім сальця вріжу". І так радянська влада й

не дізнавалася про існування здоровенної – на півтора центнера, льохи та її семи поросят у хліві якогось господаря. А кролів, судячи з усього, так взагалі ніхто тим обліковцям не показував, або казав, що то миші, бо на рубежі 80-х років (аби розв’язати назавжди проблему нестачі кролятини – усього ж іншого було вдосталь) усіх школярів зобов’язали вирощувати ту пухнасту живність. Тож щороку доводилося брехати: "У мене 10 кролів! А в мене 16. А в мене 5!" Може навіть хтось із нинішніх чернівецьких перевізників про тих кроликів теж брехав у школі…

До чого я веду? А до того, що більшість наших перевізників, попри усі їхні нинішні три дипломи на брата, нові "Крузери", триповерхові хати та путівки до Єгипту, або самі із тих часів, або є дітьми та онуками тих господарів. Тому заховати пасажирів, обманути про їх кількість – це для них святе. Як про отих кролів. Тож, якщо і далі так буде, то скоро наша держава постане перед величезною проблемою. Виявиться, що згідно зі статистикою і податковою звітністю, у нас взагалі немає маршруток і пасажирів - зникли. І тоді кожному дозволять (або в зобов’яжуть) мати свою власну маршрутку – сімейну. Бо ж пересуватися люди якось мусять.

***

Депутат міськради Володя Бешлей (є такий прикольний, веселий чувак) цього тижня нарешті вивів Чернівці на міжнародну арену, втерши носа Каспрукові з його ЄБРР, СБ, НЕФКО, GIZ. Як повідомив Володя із самого центру світового імперіалізму – США, він передав віце-президенту з розвитку бізнесу Greater Portland Inc (GPI) Метту Міллеру якісний презентаційний матеріал про інвестиційний потенціал Буковини. "Його зацікавив наш край; наразі він розглядає можливість розміщення у нас виробничих потужностей місцевих компаній Nіke та Columbia Sportswear", - навіть не скрививши писка, пише Володя. Я, чесно скажу, від такого прибалдів, охринів, притащився і нанюхався сушених тарганів. Коротше, отримав повний кайф. Це ж яка несподівана вдача і щастя на нас звалилися. Щоправда, певна нестача загальноосвітнього кругозору (два дипломи економіста і третій, що на підході, не рахуємо) не дала Володі зрозуміти, що Nіke та Columbia Sportswear не місцеві компанії якогось Портленда (навіть якщо там і знаходяться їх головні офіси), а світові виробники спортивного одягу, взуття та спорядження. Монстри транснаціональні. Але це таке… Хлопець молодий, знання наверстає – після сьомого диплома. Тим більше, якщо й справді таке диво до нас привалить і десь на Старій Жучці (поближче, так би мовити, до місць реалізації продукції) розмістять свої виробничі потужності. Та все ж, в очікуванні такого дива, я, як людина старого радянського гарту, знаючи, чим закінчуються "презентації інвестиційного потенціалу нашого краю", зайвий раз збігав на секонд і купив в’єтнамський

"Найк", китайську "Коламбію" та індонезійський "Адідас". На всяк випадок. Тож тепер можу спокійно чекати появи тих потужностей на Старій Жучці, чи у райцентрі "Герца" на базі відомої раніше фабрики "Прут" (робила такі "класичні" брендові радянські смугасті труси).

***

Ну і насамкінець про Сару-2 на ТВА. Як же без неї. Такий ґвалт учинила мила на вигляд дівчина. Поважних газдунів, бізнесменів, політиків, політес та інших персонажів перелякала. Чесно скажу, іржав із того, як коняка. Щиро реготав. А потім задумався… І півночі плакав. Ридав. Вони ж не винні, що такі. Їх біда у їх дитинстві, юності, вихованні, оточенні, ситуації врешті-решт. Вони – жертви. Ці всі, які мололи дурниці, викручувалися, плели нісенітниці, брехали, робили розумний вигляд, навіть хамили, аби лишень не виглядати невігласами. І все одно ж виглядали. І як же чудово виглядали. Ніби не ходили до школи, не вчилися у вузах, не читали книжок. А таки ж не ходили, не вчилися і не читали. Тобто, формально ходили і все… А чому? Бо це – діти епохи тотальної корупції і краху постсовка. Коли помирала (і померла) школа, яка давала кругозір і світогляд. Коли помирала (і помирає) школа, яка ще вчила тих, хто хотів учитися. Коли, врешті, померла одна держава-монстр, чудовисько, а на її місці народилася інша – каліка і страшило. Коли головною цінністю для досягнення мети, статусу, добробуту стали гроші, нахабство, брехня, свинство, шахрайство, лицемірство, зрадництво і хамство. Коли основними формами суспільної організації для досягнення соціального і політичного статусу стали не суспільні інституції, а зграї, банди, угруповання, клани, сімейства (брат, кум, сват, коханка, челядь). Коли прикидатися чи бути ідіотом стало вигідніше, ніж бути нормальним. Коли сраколиз кращий, ніж той, хто скаже правду. Коли розумний і відповідальний – це діагноз. Коли фіґляр, маніпулятор, пройдисвіт – зірка ТБ, політики і шоу-бізу. Коли честь – ніщо. Коли бізнес – це спосіб вкрасти, обманути, рекетнути, віджати, сісти на "схеми" і "потоки". Коли дипломи – на продаж, мандати – оптом, посади – зі знижкою, партії – в роздріб, совість – три копійки, дружба і відданість – копійка. Звідси й усе, що вони роблять, зроблять і робитимуть. Звідси й віра у те, що ЄБРР дає і бере відкати (думаю, що навіть багато хто з них, вважає, що "єбеерер" - це певний процес, а не власна назва міжнародної фінансової інституції). Звідси й (від власної пихи, нахабства і захованих у шкарпетках доларів) віра у те, що ми – європейці, а не білі мешканці Центрально-Африканської республіки. Тому вони й жертви. Бо жили, живуть і житимуть у цьому, нічого іншого не бачачи і не побачивши. Але, водночас, вони і кати. Наші кати. Тому що їм ми довірили (чи продали) право приймати за нас рішення, формувати порядок денний загального нашого розвитку, вирішувати наші загальні проблеми. Ми їм довірили Владу. Оцим. Із Сари-1 і Сари-2. Тому і ми - їхні жертви. Яких вони все глибше і глибше – спочатку по коліна, потім по "помідори", тепер по саму шию, занурюють у свій світ лайна політичної, соціальної, побутової корупції, брехні, марнославства і дешевого кривляння. І скоро це лайно накриє і їх, і нас із вершечком – поверх і чуприн, і лисих маківок, і посивілих патлів, і фарбованих гламурних зачісок. Тому дуже трагічна передача ця "Сара…". Дуже… І не знаю, чи наступна ще вийде. Не тому, що нема кого, чи що показувати. А тому, що втікатимуть. Тупо втікатимуть, никатимуться, брехатимуть. Як втікали завжди і від усього, коли виникали "проблєми"...