У чернівецькому мікрорайоні Ленківці 26-річний Юрій Гресько – місцева знаменитість. Він керує танцювальним колективом Wormix і веде гурток із брейк-дансу в Будинку культури.

На зустріч Юрій прийшов зі своїм найкращим учнем. "Уже два роки танцюю брейк-данс, – зізнався 11-класник школи №5 Валентин. – Захопився цим танцем завдяки Юрію. Якось прийшов на його заняття, мені дуже сподобалося. Тепер брейк-данс моє найбільше захоплення".

"На один рух йшло від місяця до півроку"

Про брейк-данс Юрій Гресько може розповідати годинами. "Коли танцюю, забуваю про все. Я весь – у танці. Спочатку це було хобі, а потім переросло у стиль життя. Без брейк-дансу вже не можу прожити жодного дня, – емоційно запевняє хлопець. – Танець допомагає мені підтримувати себе у чудовій фізичній формі. Останні п’ять років у мене постійна вага 57 кілограмів. Завдяки брейк-дансу в мене з’явилося багато нових друзів. І не тільки в Чернівцях чи Україні, а й за кордоном. Ми спілкуємося мовою танців, яка не потребує перекладу. Коли танцюю вдома у своїй кімнаті на другому поверсі, мама кричить: "Сину, не вали хату!" Батьки спочатку були проти, а потім змирилися.

У сьомому класі Юра подивився відеоролик про брейкерів. Почав самостійно вивчати різні рухи. Відпрацьовував їх до
нестями, повторював десятки разів. "На один рух йшло від місяця до півроку, – пригадує танцівник. – Навчився перелітати з руки на руку, крутитися на плечах та голові. Коли опановував рух "гелікоптер", серйозно травмував плече. Півроку їв лівою рукою, бо праву не міг навіть підняти. Під час навчання у політехнічному технікумі танцював із хлопцями в орендованих залах. А потім зробив перерву, бо не було де займатися. Коли в Ленківцях побудували новий Будинок культури, знову почав танцювати. Але моїй дівчині Інні це не подобалося. Вона сказала: "Обирай: або я, або брейк-данс". І я обрав брейк-данс. Тепер чекаю на дівчину, якій цей танець теж подобався б (сміється, – авт.)".

"Танцюємо на весіллях
і корпоративах"

– Ми познайомилися з відомим чернівецьким танцівником Іваном Величком і почали разом працювати, – пригадує Юрій. – Згодом я організував свій танцювальний колектив. Тренуємося тричі на тиждень. За заняття доводиться змінювати по три-чотири футболки, мокрі від поту. А два роки тому відкрив гурток брейк-дансу в Будинку культури Ленківців. Нині у мене займається 16 танцівників віком від чотирьох до 18 років. Це переважно хлопці, лише одна дівчина. Заняття проводжу двічі на тиждень. Постановки вигадую сам, нічого ні в кого не краду. Коли почали танцювати, підлога проламалася в Будинку культури. Довелося її переробляти (сміється, – авт.). Сказав своїм учням: "Щоб гарно танцювати брейк-данс, його треба полюбити серцем. Якщо ви не будете повторювати по 50-100 разів один рух, вам нічого не вдасться". Вікової межі для брейк-дансу не існує. Мій маленький племінник почав танцювати у рік і чотири місяці.

Юрій їздить на різні конкурси та фестивалі з брейк-дансу, які відбуваються в Україні. А цієї зими побував в Австрії на міжнародних змаганнях брейкерів. "Спонсорували мене батьки – зробили такий подарунок на день народження, – каже хлопець. – Їздимо на конкурси за власні кошти, тому намагаюся заробити гроші танцями. Мій колектив Wormix запрошують на весілля, корпоративи, дні народження, дискотеки. Якось їздили аж до Кіровограда, де чоловік запросив нас на 50-літній ювілей своєї мами. Жоден концерт у Ленківцях не обходиться без нас. Сходиться весь мікрорайон".

– Через цей танець можна виразити свої почуття, позбутися негативних емоцій, – розмірковує Юра. – Дивлячись на нас, люди можуть хибно подумати: "Нап’ялив на голову кепку, одягнув розмальовану футболку і скаче на вулиці. Напевно, цей хлопець п’є, палить, вживає наркотики". Насправді ж ми ведемо здоровий спосіб життя. Можемо раз на Пасху випити пива, а так – мінеральну воду і сік. Мрію вийти на світовий рівень і позмагатися з найкращими брейкерами. Також хотів би відкрити власну студію з брейк-дансу. Бо танець – це вічна молодість. Хочу танцювати і в 50, і в 60 років". 
Надія БУДНА