Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Послуги | Досьє | Досьє - відомі люди Чернівців Афіша | Пропозиція тижня | Юрист-онлайн | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Відомі буковинці згадують про те, яким був Великдень у їхньому дитинстві

Спогад про Великдень – це гучний дзвін біля стареньких церков, аромат домашньої випічки, нічне освячення кошиків, дружня родина за святковим

Оксана САВЧУК, Заслужена артистка України:

– Зі свого дитинства в Кіцмані назавжди усвідомила, що Великдень є особливим святом, бо ховає в собі глибокі традиції наших родин. Поза клопотами – прибиранням дому, походами на ринок – важливо не забути привести до порядку душу. У дні посту важливо щодня створювати себе: каятися у гріхах, примирятися із собою. Лише тоді людина по-справжньому відчуватиме Великдень. Не ті писанки, не той кошичок, а очищення душі є важливим.
Яким пам’ятаю Великдень у дитинстві? Після ночі у церкві слова "Христос Воскрес!", промовлені у неділю вранці, сприймалися особливо глибоко. Коли приходили додому із церкви, батько брав пасочку з кошика, клав над нами й примовляв: "Щоби були такими пишними та гордими, як ця пасочка свята". Після того, як ми казали молитву, брали святе яєчко і ділили на стільки шматочків, скільки було членів родини. Це було таке особливе єднання родини! І сьогодні бережу круглий стіл без гострих кутів.

Також весь рік складалася копійка, щоб придбати щось нове, наприклад, вишиту сорочку. Також люди збирали кошти, аби на Великдень допомогти бідним. Сьогодні ж нам треба збирати кошики для хлопців, які на Сході й так мріють бути вдома.
Ще один яскравий дитячий спогад: як ми малими бігли до церкви дзвонити у дзвони. Ніхто навіть після церкви не лягав спати, бо то треба було вранці дзвонити у дзвони. Кажуть, що дзвін убиває все погане. Він має силу виганяти зле...
Традицію святкувати Великдень вдома я пронесла крізь роки. Там, у Кіцмані, особлива земля. Поїхати на Великдень додому – це набратися сил на весь рік. Та й не лише на Великдень. Якщо раз на тиждень не поїду на родинне обійстя, то мені вже важко.

Степан МЕЛЬНИЧУК, ректор Чернівецького національного університету:


– Пригадую Великдень свого дитинства у Топорівцях. У 1950-ті свята несли у собі глибокий сакральний зміст. Великодня, без перебільшення, чекали з нетерпінням. Пам’ятаю, як тиждень перед Великоднем був розписаний по днях. Як відбувалося прибирання, виносилася плащаниця, як наставала Великодня ніч і у неділю радісно говорили "Христос Воскрес!".
Вдома завжди пекли паски, малювали писанки. Мама це дуже гарно вміла робити: сусіди збиралися довкола неї. Нам, дітлахам, дозволяли допомогти, наприклад, утирати віск із писанки. Потім було найцікавіше: вночі йшли до церкви, ходили довкола неї.
Сьогодні глобалізація надає святу іншого духу. Не буду говорити, що це погано, просто Великдень став іншим. Сумно, що жінки дедалі рідше самі печуть паски.
А ще однією з найбільших радостей було йти до церкви і з дозволу дзвонаря дзвонити у великий дзвін... Як сьогодні, чую той дзвін та пам’ятаю смак маминої паски.

Стелла СТАНКЕВИЧ, директор підприємства "Трембіта":

– Великдень мого дитинства у селі Ошихліби на Кіцманщині був захопливим. Прибирали біля хати, у хаті – всюди! Особливий спогад – це домашня випічка та страви. Вдома пекли медівники, паски, завиванці, тістечка, робилася домашня ковбаска та сальце, обов’язково хрін з бурячком. Приготоване гарно клали до кошика й несли до церкви. Дітей обов’язково одягали у все нове: костюми, сукенки, туфельки...
Після святкової вечері діти з нетерпінням чекали, як підуть до церкви дзвонити у дзвони. Пригадую ще одну цікаву традицію: діти катали писанки по траві. Потім люди у селі ходили на вечірню службу.

Що нині нам не вистачає? Напевно, люди колись були більш добрими. Сусіди зустрічалися одні з одними, ходили у гості, щиро піклувалися одне про одного. Коли ми жили на Заводській, там сусіди були з різних районів. Як вони допомагали одне одному! Сьогодні, на жаль, люди живуть й навіть не знають своїх сусідів. Хочеться більше уваги та доброти. Це буде прикрашати на лише свята, але й наші будні.
Рейтинг:
(голосів: 1)
11-04-2015, 13:51
Коментарів 0 Переглядів 2267

Теги -
Новини партнерів:
Будемо їсти м’ясо з Польщі, бо наше дорожче
Ціна на українське м’ясо перевищила вже ціни у деяких країнах Європи
У Чернівцях група неповнолітніх дівчат обікрала магазин одягу (ВІДЕО)
Власники магазину просять допомогти ідентифікувати зловмисниць
Популярне Коментують
• Новини
Погода, Новости, загрузка...
Loading...
Вперше у Чернівцях "Showroom Giorgio Graesan & Friends Всесвіт декору" (на правах реклами)
"Showroom Giorgio Graesan & Friends Всесвіт декору", що відкриється у Чернівцях 29 жовтня, – перший у нашому місті і унікальний досить об’ємним комплексом послуг з оздоблення та дизайну приміщень
Готуємося до холодів: 7 помічників з утеплення у Чернівцях (на правах реклами)

Пропонуємо вашій увазі пропозиції 7 помічників з утеплення у Чернівцях
Нацпарки: міфи та реальність

З 80-х років розпочалася епоха створення національних природних парків, які за своєю сутністю та територіальною структурою кардинально відрізняються від заповідників
Гаражі vs Автосервіси: кому краще довірити своє авто (на правах реклами)

Чоловіки діляться на два типи: ті, хто ремонтують машини "на гаражах", та ті, хто надає перевагу автосервісам. Що із цього краще — важко сказати на перший погляд. Тож спробуємо розібратися і дати відповідь на вічне запитання: гаражі чи автосервіси?
Ресторани Чернівців запрошують на День міста! (на правах реклами)

У ці дні на кухнях міських і приміських ресторанів, барів, кафе усе вариться, смажиться, печеться, коптиться, шкварчить, кипить, настоюється – Чернівці готуються приймати гостей.