У театрі-студії "Голос" 4 березня відбулася прем’єра вистави "Розрита могила" за творами Тараса Шевченка. Ідея постановки – осмислити наслідки Переяславської угоди й показати наше сьогодення.



Потрапити на виставу було стільки охочих, що квитки почали бронювати за два тижні до прем’єри. У виставі відчувається особливий почерк засновника і режисера театру-студії "Голос" Петра КОЛІСНИКА. Через різні долі та образи режисер намагається осмислити наслідки Переяславської угоди, зокрема, втрату національної ідентичності. Не дивно, що уся дія вистави відбувається у темних кольорах, освітлення - мінімальне... Та й головних героїв, як таких немає. "Є символічний головний образ Матері України, а все навколо – епізоди, які вливаються у загальну народну українську ріку", - зауважує режисер.



І хоча сюжет вистави пов’язаний з епохою Богдана Хмельницького, відчуваються проблеми сьогодення. Чи не тому вистава так влучила у саме серце глядачам?



- Ми зробили усе можливе, щоб дія у виставі не виглядала, як минуле. Для нас минуле у сюжеті є лише приводом для роздумів над сьогоденням, – наголошує Петро Колісник. - Також під час роботи над виставою довелося боротися із стереотипом сприйняття Шевченка. Це було не просто. Ми звикли до Шевченкових закликів на кшталт "І буде син, і буде мати". А прочитати Шевченка зовсім з іншого боку? Він же також був емоційною вразливою людиною. Мене вражає те, що я бачу людину, яка писала на межі відчаю, яка глибоко перейнялася болем складності досягти омріяної перемоги. У постановці я хотів збити стереотип шевченківської патетики й показати його нещасну душу. До речі, я оце зрозумів, що у нашій виставі немає жодної щасливої людини. Власне, я прагнув заглибитися в реакцію знедоленої людини, яка доходить до того, що треба щось робити, треба прокидатися!



- Це вистава, яка варта уваги та поваги! - наголошує чернівчанин Василь. - Її обов'язково потрібно подивитися у наш скрутний час. Це вистава, яка змушує плакати, пригнічує, вивертає душу й дає, врешті, бажання боротися за країну...

Про виставу
В основі вистави – осмислення наслідків підписаної Богданом Хмельницьким з російським царем Переяславської угоди, якою Богдан Хмельницький поставив свій народ під "московський захист". В цій угоді цар Олексій Михайлович гарантував малоросам повну свободу і право самоуправління. Що сталося після підписання угоди, ми знаємо: позбавлення українців всіляких прав і свобод, неодноразова заборона української мови та літератури і, як наслідок, тотальна русифікація. Режисер Петро Колісник дає зрозуміти, що наслідки цієї угоди вже четверте століття відчувають українці... Ми й досі перебуваємо у стані національно-визвольної боротьби.




Із розмови з режисером Петро Колісником



– Як ви показуєте наслідки угоди і які це наслідки?

– Через певні людські долі. Один із найбільших наслідків – втрата національної ідентичності. Ми століттями перед кимось "стелилися". Звісно, звинувачувати людей у цьому не можна. Та історично так склалося, що кожен українець опинявся в мовах, до яких змушений був пристосовуватися. Кожен робив свій вибір. Чи не звідси пішли приказки: "Моя хата з краю", "А там уже як буде"?.. Сьогодні історія повторюється: ми стоїмо перед вибором. Чи зуміємо об’єднатися навколо своєї держави, а не тільки власного вибору та добробуту сім’ї?

– Як так стається, що історія повторюється?

– У принципі, українська історія знає багато масових бунтів: Коліївщина, Гайдамаччина, Західно-Українська народна республіка, Українська Народна Республіка... І нічого не доведено до кінця. Бунт, багато крові, вибух, трагедія й... Усі розбіглися по своїх оселях гадати, що далі буде. Ось потім знову історія повторюється. А потрібно після вибуху єднатися навколо національної ідеї.

– Ваша постановка, напевно, нагадує і про те, що московський ворог нікуди і ніколи не дівається.

– Справді! Ця думка проходить через виставу червоною ниткою. Агресор, який увесь час зазіхає на нашу історію...

– Що найбільше засмучує в Україні нині?

– Мене тривожить відсутність конкретизації ходів нашого керівництва. Я нічого не розумію. Ніби правильні ходи, а не дають покращення, віри у завтра. Люди вже навіть бояться говорити вголос про нову зневіру. У розмовах усюди чути страшне розчарування у нашому майбутньому. Зараз переживаємо дуже критичний момент. Знову гасла, заклики, а за якими порожнеча. Не вирішено питання з російською агресією... Скільки ж людей загинуло за століття боротьби, ця земля уже стогне... Якийсь фатум...

– Що особисто тримає ваш дух у цей час?

– Я дуже люблю театр...


Інтерв'ю з режисером читайте у четверговому номері "Молодого буковинця" за 5 березня.