Завідувач хірургічного відділення Чернівецької міської дитячої лікарні Микола Хома рік пропрацював у Центральному регіональному госпіталі міста Уамбо.

Там зіткнувся з рідкісними захворюваннями, яких досі не зустрічав, йдеться у публікації газети "Молодий буковинець"

"Це єдиний у провінції Уамбо медичний госпіталь, і він обслуговує весь регіон – приблизно мільйон мешканців, – пояснив Микола Васильович. – У госпіталі 1200 ліжко-місць. Тут лікують і дорослих, і дітей. Окремого хірургічного дитячого відділення немає. Часто траплялося, що в одній палаті лежали дорослі та маленькі пацієнти. Дитячих хірургів на весь госпіталь було лише двоє – я і мій місцевий колега Матеуш. Він навчався на Кубі, проходив стажування в Англії. У мене був короткий тижневий курс вивчення португальської мови, яку зовсім не знав. Трохи володів англійською, але на весь госпіталь було троє людей, які могли спілкуватися. На щастя, моя спеціальність така, що можна було порозумітися на мигах і пальцях (сміється, – автор). Допомагали колеги, які тут довше працювали. Поступово мій запас найнеобхідніших португальських слів поповнювався".



Першим пацієнтом хірурга був п’ятиденний хлопчик із защемленою паховою грижею, якого довелося негайно оперувати.

"Хоча провів тисячі операцій, але було трохи страшно, – зізнався пан Микола. – Адже треба було самому в чужій країні приймати рішення і нести відповідальність. Якщо в нашій лікарні чергування триває одну добу, то там – сім діб. Тобто ми мінялися з Матеушом через тиждень. Це було досить важко – постійне напруження. Доводилося цілодобово бути "на телефоні". Як тільки в приймальне відділення поступала дитина з хірургічною патологією, мене одразу ж викликали в госпіталь".

Деякі маленькі пацієнти знаходилися в дуже занедбаному стані. Місцеві мешканці спершу звертаються до шаманів, які щось примовляють, дають пити різні настоянки.

"А коли хвороба прогресує, то до лікарні такого пацієнта привозять вже з дуже розмитою клінічною картиною. Тому важко розібратися, поставити діагноз, призначити лікування, – зауважує Микола Васильович. – У лікарні всі пацієнти обов’язково роблять тест на малярію. Вперше стикнувся з такими захворюваннями, яких в Україні не буває взагалі або вкрай рідко. Часто привозили дітей із занедбаними формами черевного тифу з перфорацією кишечника. Деякі, на жаль, не виживали. Були пацієнти з абсцесом печінки, яких у нас не бачив жодного разу. Багато різних вроджених вад, що в нас зустрічаються вкрай рідко. Я лікував хлопчика з некротичним фасциїтом, при якому плоть відпадає від кісток. До багатьох хвороб призводить побутова антисанітарія. Бувало, заходжу до палати і бачу таку картину: мама сидить біля ліжка дитини на підлозі й брудними руками бере їжу. Пояснюю, що їсти треба за столом ложкою та виделкою. А вона дивиться на мене такими здивованими очима, ніби вперше чує про це. Під час огляду обов’язково одягав рукавиці, а інколи навіть дві пари. Бо не знав, з яким пацієнтом матиму справу. На ранкових планерках чітко розподіляють, хто що має робити. І це безумовно виконується".



Попри низький рівень життя місцевих мешканців, госпіталь забезпечений необхідним обладнанням та медикаментами.

"В Анголі медичного страхування немає. Госпіталь фінансується державою. У стаціонарі пацієнти забезпечені всім: від спирту та вати – до антибіотиків. Я жодного разу не відправляв батьків в аптеку за ліками, – запевнив хірург. – У відділенні хірургії є цифровий рентгенапарат, апарати ШВЛ, якісні хірургічні інструменти. У госпіталі є відділення невідкладної допомоги, яке ми хочемо створити у нашій лікарні. Туди привозять пацієнтів з гострими симптомами і викликають необхідних спеціалістів".

Публікацію про чернівецького хірурга Миколу Хому читайте в четверговому номері "МБ" від 7 вересня.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram