Збірку віршів Романа Лілеї "Не знаю я, чи мають квіти душу..." презентують в Центральному палаці культури.

Книга "Не знаю я, чи мають квіти душу..." - перша поетична збірка автора, родом з Чернівців, Романа Лілеї. Кожен вірш – про квіти. Збірка містить 58 віршів з назвами квітів: "Ромашка", Хризантема", "Іриси", Любисток", Фіалка", "Лотос" та інші.

"Збірка віршів – це букет запашних квітів з саду моєї душі, - пише Роман ЛІЛЕЯ, автор збірки, у зверненні до читачів. – Чи віруєш ти в Бога, чи ні, але одне з Його імен це: "Краса". Що може бути красивіше за квіти, хіба що Діти. Квіти присутні і супроводжують усе наше з життя, від колиски до гробової дошки.

Кращі наші почуття до коханих ми ознаменуємо квітами. Квітка – феномен природи, мірило чистоти, помислів і вчинків.

Я помічав, що з очей різних людей лине однакове лагідне світло, коли вони споглядають квіти або бачуть дітей. Я помічав, що той, хто живе в оточенні квітів, уподібнюється їм ніжністю.

Квіти – це і аромат, і ліки, і солодкий напій. Наші побиті громами душі, скалічені душі, потребують спокою серед чарівного квіткового саду".

Свою першу віршовану збірку Роман Лілея присвячує викладачам школи №9 у Чернівцях, які "у непрості часи виховували в дітях християнські чесноти, прищеплювали любов до українського слова, України".

Про автора

Дитинство і юність Романа Лілеї пройшли у Чернівцях. Він - лауреат вітчизняних і міжнародних конкурсів авторської пісні, фестивалю "Червона Рута -1991". Нині несе соціальне служіння у Києві, опікується знедоленими і хворими.

До речі

Презентація збірки віршів "Не знаю я, чи мають квіти душу..." відбудеться 12 серпня о 16.00 на Театральній площі в Центральному палаці культури ( другий поверх).

Вірші зі збірки:

Ружа

Я РУЖАМИ встелю твої дороги.
Які бажаєш? Білі чи червоні?
Всі ранки й вечори – тобі під ноги.
Які бажаєш? Білі чи червоні?

Тобі лише, кохана, побажати,
Квітковими очима повести, -
Я дощ і сніг навчуся викликати, -
І камені примушу зацвісти;

І лицарем ввійду у твої мрії,
І буду брать на гострий спис міста.
Сніжинкою впаду на теплі вії,
Молитвою – на золоті уста!

Маргаритка

"Не рви мене! – благала МАРГАРИТКА.-
Бо ти мене, юначе, цим загубиш,
Бо стану я звичайна мертва квітка, -
І перестану бути тим, що ти так любиш".

ЛЮБИТЬ – не означає володіти
І не росу ранкову пить з лиця,
Це Божу істину, юначе, розуміти
І милуватись нею без кінця!

Любить – це впасти від меча двобою,
Прикрив собою золото знамен.
А ще… А ще – тремтіти над Красою,
Бо це – одне з Божественних імен!

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram