Наталія Мельничук – мати двох синів-солдатів. Ця жінка – волонтер і медик. "Мамою Наташею" називають Наталію сотні бійців.

Наталія Мельничук – секретар спілки атовців, яку створили в її рідному селі Великий Кучурів на Сторожинеччині. Будинок Мельничуків уже давно став складом. Тут зберігають речі та продукти, які везуть на передову.

"Почалося все 13 липня 2014 року, коли мій старший син Сергій підірвався на БТРі, – розповідає Наталія Мельничук. – У машині їх було десятеро, та лише один він уцілів, не маючи ні поранень, ні контузії. Тоді загинув хлопець зі Сторожинця. А водія БТР-а відправили на лікування до львівського госпіталю. Тоді я вирішила повезти цьому хлопцю допомогу".

Пані Наталія працює в онкологічному диспансері.

– У дорогу в диспансері зібрали 10 тисяч гривень, – каже жінка. – Відтоді я стала допомагати таким, як і моя дитина. Про потреби розпитувала у сина, в командира його бригади. Дуже допомагають підприємці села, прихожани. На першому дзвонику у школі жертвували гроші бійцям.

Сергій Мельничук – старший син пані Наталії. Йому 23 роки. Жінка – також мати 22-річного сина та донечки-восьмикласниці. Середущий син повернувся з армії восени цього року.

– Син відслужив строкову службу в Нацгвардії, – розповідає Н. Мельничук. – Нині працює в управлінні надзвичайних ситуацій. За нього теж постійно переживаю, коли проводжаю на роботу.

"Старший Сергій вже четвертий рік на війні, – розповідає мати. – Із 2014 року був кулеметником. Тепер – технік роти, має звання сержанта. Він не бажає залишати армію. 7 лютого в нього трапилося обмороження руки. Від того холоду й багнюки – запалення лімфовузлів. У Дніпрі йому зробили операцію. Всього пережив уже кілька операцій".

Сергій Мельничук – доброволець.
– Із листопада минулого року син служить на передовій. Маємо надію, що до кінця місяця приїде синова 80 бригада, – каже жінка. – Вони й морально, й фізично втомлені.

"Я поважаю вибір моєї дитини. Його рішення для мене завжди буде правильним, – продовжує Наталія. – Якщо я розумію, що зможу підтримати свою дитину і таких, як він, волонтерством, то так і роблю".

Порадником та другою мамою пані Наталія стала і для побратимів сина, і атовців із рідного села.

– У нашому селі – 85 учасників АТО, – розповідає жінка. – Ми створили свою спілку учасників АТО. Мене обрали секретарем. Є хлопці, які вдома не можуть висловити свої переживання, а як зустрічаються зі мною, по дві-три години можемо розмовляти. Хлопці, які служили з моїм сином, досі звертаються до мене "мама Наташа". Перебуваючи у відпустці, вони вишили картину бісером, зобразивши соняшники, маки, тризуб, і написали "Мамі Наташі". Я цю картину бережу. Поставила у своїй кімнаті.