З нагоди початку навчального року кореспондент molbuk.ua дізнавалася у відомих мешканців Чернівців, якими були перші дзвоники в їхньому житті та шкільні роки.



Олексій Каспрук, Чернівецький міський голова:

- У перший клас я пішов у 1984 чи 85-му році у школу №15, досить нову на той час. З першими вчителями нам дуже пощастило. На перше вересня я любив ходити, бо за літо встигав скучити за однокласниками, вчителями. Потім бувало вже важкувато, іноді йти не хотілося. Зараз у цій же школі навчається мій син.



Степан Мельничук, ректор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича:

- Це так давно було, мені здається, ще до Наполеонівських війн. Це було у 1954 році, ходив у невеличку початкову школу на чотири класи, ходив туди один рік. Потім вже перевівся у середню школу. Перше вересня, як не дивно, пам`ятаю: привела мене мама, всі вистроїлися у дворі, щось казав покійний директор школи, перша вчителька, потім завели нас у клас. Зі шкільних років пам`ятаю кумедну історію. На Йордана хлопці пішли у церкву святити воду, потім у класі відкрили пічку, яка топилася дровами і вугіллям, і голосно кричали туди п`ятдесят чи сто разів "Кирилейса!" (традиційні вигуки на Йордана, у перекладі з грецької означають "Господи, помилуй!" - авт.). Пам`ятаю той дим і запах. А вчитися я завжди любив, читати любив. То був якийсь внутрішній поклик, ніхто мене не заставляв, навпаки, мама казала: "Скільки можна читати?".



Юрій Марчак, директор Чернівецького обласного драмтеатру ім. О. Кобилянської:

- У 1969 році я пішов у нульовий клас у Топорівську середню школу. Запам`яталися постійні урочисті, завжди багато батьків. Дуже добре пам`ятаю свою першу вчительку Марію Дмитрівну, потім у 4-му класі вчителькою була Віоріка Костянтинівна, обидві - дуже хороші, приємні люди. До школи не дуже хотіли йти, бо ще було тепло, хотіли продовження літа, канікул.



Сергій Обшанський, начальник інспекції з благоустрою Чернівців:

- У школу я пішов у 1979 році. Тато мій був військовослужбовцем, і був направлений по службі у місто Чойр Монгольської республіки, там я і пішов у перший клас у 8 років. Школа була величезна, на 800 учнів, і по тогочасних мірках була дуже добре забезпечена. Там мене всьому навчили, бо до того я ні читати, ні писати не вмів. Це зараз діти у 6 років все вміють і знають. Кумедних випадків за Союзу не допускалося, всі ходили строєм, співали пісні "и Ленин такой молодой…". Але ми ні в чому не відчували себе нужденними. Більше вразило те, коли ми переїхали у 1982 році в Чернівці, і я з середини четвертого класу пішов у 37-му школу в Садгорі, там були проблеми із забезпеченням.

Фото із соцмереж

Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook