Тварини, які живуть у притулку, шукають господарів.

Ворота у двір притулку для тварин обтягнуті густою сіткою, але відчинені для людей. Навколо приміщення – величезна територія, обгороджена бетонним парканом. Навпроти входу біля працівника притулку, якого впізнала по білому халаті, ластиться велика вівчарка. Однією рукою хлопець тримає собаку за ошийник, а іншою гладить мордочку. Собака переводить погляд у мій бік і йде на зустріч. Понюхавши ноги, вона ніжно горнеться мордочкою до долоні. Коли забираю руку, облизує сумку.

– Це Джесі, – каже усміхнений працівник притулку. – Відколи тут поселилася, то охороняє весь двір. Але нікого не ображає.

З дверей виходить інженер притулку Анжела Косован і пропонує мені познайомитися з мешканцями закладу. Проте Джесі не здається і рветься отримати порцію уваги і від Анжели.

– Джесі живе в притулку не так давно, – каже Анжела, пригладжуючи скуйовджену шерсть собаки. – Протягом восьми років вона працювала в кінологічній службі поліції. Коли її час служби минув, то привезли до нас. Не хотіли приспати.

Вівчарка Джесі знає всі команди та ще дуже добре почувається.

– Вона ще може стати гарним охоронцем оселі, справжнім другом, – зауважує А. Косован.

Спершу заходимо в стерилізаційний центр. Тут перетримують тваринок, які мають пройти стерилізацію та вже пережили операцію.

– До стерилізації тварина перебуває тут десять днів і ще п’ять – після, – каже Анжела.

Собачки перебувають у клітках. Тут для них постелений картон, щоб не було твердо лежати, стоять мисочки з кормом та водою. Побачивши відвідувачів, вони реагують по-різному: хтось гавкає, прудко виляючи хвостиком, хтось ліниво піднімає голову, навіть не підводячись.



"У собак, як і в людей, різні характери", – зауважує А. Косован.

Далі заходимо в ізолятор. За словами Анжели, в ізоляторі тримають собак, яких мали приспати. Це хворі тваринки або ж агресивні.
Наразі в ізоляторі шість кліток. Вони заповнені.

– Приспати їх не хочемо, тому лікуємо тваринку до кінця, – каже Анжела. – Хоча одного разу довелося приспати собаку, яка була невиліковно хвора, щоби припинилися її муки.

У найбільшій клітці ізолятора – величезний пес чорного кольору. Побачивши нас, він стрімголов підбігає до країв клітки, ластиться.

– На цього собаку було три скарги від мешканців бульвару Героїв Крут. Та насправді він дуже милий і спокійний, – каже Анжела, пестячи мордочку пса. – Всі працівники притулку його дуже люблять.

"На бульварі цей пес був вожаком, так званою "грозою" району, – приєднується до розмови директор притулку Василь Виноградов. – Я обожнюю його вигулювати. Коли заходжу в клітку, він постійно стрибає, хоче обійматися. З ним гуляти – одне задоволення. Вся агресія зійшла після того, як його стерилізували. Йому потрібна увага і догляд".

У окремих кімнатах знаходяться клітки з цуциками та котиками. У кожній із них, окрім їжі та води, є різнобарвні іграшки – м’ячики, гумові тваринки.




Нещодавно у притулку народила кішка. Незважаючи на те, що вона білого забарвлення, шестеро кошенят – чорненькі й сіренькі. Поки що вони живуть у клітці з мамою. Та вже через деякий час їм шукатимуть господарів.

Разом із мамою-собакою живуть у притулку й симпатичні цуценятка. Їх підкинули під ворота закладу нещодавно. Усі ручні та милі. Мама-собака дозволяє гладити цуценят, при цьому й сама ластиться біля рук.