Мініатюрний "Опель Адам" (Opel Adam) 55-річного чернівчанина Івана Вітюка можна побачити на різних виставках і парадах. Відвідувачі обступають ексклюзивну машину з усіх боків.

Пан Іван демонструє свій ретроавтомобіль, який жартома називає улюбленою іграшкою. Каже, що не продав би його за жодні гроші. Невеличка машина бежево-бордового кольору справді дуже гарна.

"Подивіться, це справжній витвір мистецтва. Дивитися на неї – невимовне задоволення, – захоплено каже чоловік. – Іншої такої немає ні в Чернівцях, ні в Україні. Таких "опелів" взагалі залишилося дуже мало в світі".

"Зробив із купи металобрухту"

Чоловік піднімає капот, показує вибитий конвеєрний номер 735 і табличку з усіма відомостями та роком випуску – 1938-й.

– У цієї машини довга історія – запевняє пан Іван. – Я знав, що є Опель Капітан, Опель Кадет, Опель Адмірал, Опель Олімпія. А чотири роки тому випадково побачив в Інтернеті, що є ще й Опель Адам. Зацікавився цією машиною. Її пропонували двоє власників: один – із Росії, інший – із Прибалтики. Із росіянином я не спілкувався, а зателефонував прибалту. Він розповів, що таких машин було випущено в Німеччині десь до двох тисяч. Та ми не зійшлися в ціні. А цей автомобіль пригнав після війни з Німеччини до Казахстану полковник радянської армії. Після нього було ще двоє власників-військових. Одного з них у 1950-х роках направили служити до Чернівців. І він із Казахстану приїхав на цьому Опелі аж сюди. Вона збереглася практично в оригіналі. Та оскільки на двигуні була зображена свастика, то змусили поміняти його на радянський від "Москвича".

Я придбав цей автомобіль чотири роки тому. Це була купа металобрухту з документами (сміється, – авт.). Заплатив приблизно чотири-п’ять тисяч гривень. А на реставрацію витратив у декілька разів більше. Довелося розібрати машину до останньої гаєчки і повністю переробити. Мені допомагали обидва зяті та внуки. Ми зберегли ці широкі крила, капот, передні верхні фари. Хоча міст і двигун поставили вже "москвичовські", поміняли колеса. Для фарбування наймав спеціаліста".

Іван Михайлович відчиняє дверцята: "Тут поміщається четверо осіб із водієм. Довелося поміняти обшивку та крісла в салоні. Зате зберегли кермо і панель приладів. Ця машина бере значно менше бензину, ніж сучасні, – вісім-дев’ять літрів на 100 кілометрів. Їде дуже тихо. Я, бувало, розганявся і до 110 кілометрів за годину. Часто катаю внуків, яких у мене четверо".

"За машину віддавали буса"

Іван Вітюк ще з дитинства захопився машинами. Кермувати його навчив батько, який працював водієм. "У вісім років я вже сам відганяв вантажну машину в гараж, який був за півтора кілометра від хати, – пригадує чоловік. – На літніх канікулах цілими днями проводив із батьком в автомобілі. Я також спочатку працював водієм. Потім був механіком, майстром, директором фірми. Першу машину придбав після одруження у 1983 році. Цього "Москвича" пізніше подарував племінникові, і він досі їздить на ньому. А за весь час я поміняв кілька автівок".

В автолюбителя є ще кілька ретроавтомобілів, які він хоче відреставрувати. "Зараз переробляю "Москвич" 1942 року випуску під кабріолет. Коли доводжу стару машину до пуття, то відчуваю велику радість. Ніби дарую їй друге життя – і вона знову "бігає" по дорозі, – усміхається пан Іван. – Мені дуже подобаються старі автівки формою та неординарністю. Сучасні штампують мільйонами, і всі вони майже однакові. Хоча з 1935 року нічого нового в машинах не з’явилося. Хіба що напхали електронікою".

На запитання, чи дорого обходиться колекціонування ретроавтомобілів, пан Іван каже: "Стару машину можна придбати за безцінь, а можна і досить дорого. Та набагато дорожче обходиться відреставрувати таке авто. На це йде дуже багато грошей і сил. Відшкодувати їх – нереально. Але, як мовиться, за задоволення треба платити. Вранці зайду в гараж, подивлюся на свій Опель – і настрій піднімається. Мені неодноразово пропонували продати мій Опель Адам. На дорозі зупиняли, навіть буса за нього віддавали. Але я відмовився, бо це як віддати виплекане "улюблене дитя".


Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook