Нещодавно чекала під кабінетом стоматолога і дуже співчувала співробітниці реєстратури. Вона з дивовижною витримкою спілкувалася зі знервованими дідусями й бабусями. Ті підходили зі щемом в очах і практично однаковим запитанням: коли їм нарешті безкоштовно зроблять зуби. Бо ж одна коронка тепер коштує як півпенсії.

Виявилося, що черг "на зуби" аж три, залежно від "типу" пільговика чи пенсіонера. Спершу треба принести документи і оформитися в таку чергу, потім постійно навідуватися чи телефонувати, як твоя черга просувається…

Ось підійшла з пакетами капусти пенсіонерка з волоссям облізло-оранжевого кольору. Довго не могла зрозуміти, чого це її сусідка так швидко пройшла чергу, а їй ще чекати більше року (а жувати ж уже нічим!). Врешті змушена була змиритися з поясненням і понесла свою образу додому разом з торбою капусти. Зрозуміло, що ту образу вона вихлюпне дорогою десь у тролейбусі.

І раптом після усіх цих збідованих пенсіонерів із сусіднього кабінету вийшла вона. Усміхнена бабуся років 70-75 в сірій ошатній сукні і зручних шкіряних туфлях такого ж кольору. Лікар допоміг їй присісти на лавці в коридорі і з запопадливою посмішкою поцікавився, як вона почувається. Значно органічніше ця літня пані виглядала б десь в австрійському кафе, ніж на дерматиновій лавці під плакатом про зубні болячки. За хвилину по стареньку прийшов її син у шкірянці й з барсеткою і повів маму до машини. Це він, мабуть, заплатив не лише за зуби без черги, а й за особливу увагу лікаря. І тихе щастя в очах старенької світилося також завдяки йому.

Пригадався вислів про те, що краще заощадження на старість – це гарно виховані діти.