2 квітня президент певної частини України створив своїм указом Громадську гуманітарну раду при собі і призначив себе її головою. Хто сподівався, що на цьому діяльність ради й закінчиться, той жорстоко помилився, бо минулого тижня відбулося її перше засідання. Незамулене сумління нації і за сумісництвом секретар ради Ганна Герман безстрашно звернулася до свого голови: "Пане Президент, коли Ви сказали про те, що одне із наступних засідань нашої Гуманітарної ради ми проведемо у Каневі, і Ви даєте слово, то знаючи, скільки важить Ваше слово, я подумала, що навіть, якщо нам треба було зібрати нашу Гуманітарну раду ради одного цього речення, це варто було би зробити". Але оскільки у члени ради записалися й інші послідовні патріоти, то одного речення їм виявилося замало: у них своїх речень – хоч лопатою свиням горни. І все про культуру та про стратегію розвитку України. Читаю й плачу: тут тобі і Драч, і Ступка, і Литвин, і Семиноженко, і знана фізіономістка Лариса Скорик, і… Спочатку я не повірив очам: Дмитро Стус. Син Василя. Того, що ненавидів кримінальників не менше за гебню і гірко сміявся з божевільних, які покладають надії на офіційні форми національного життя. Власне, за незбігання з "офіційними формами" його і знищили. А син тепер дає дружні поради Януковичу на тему пріоритетів у державній концепції розвитку культури: "Держава, – каже, – повинна стати обов’язковим прикладом для наслідування". І, щоб розвіяти останні сумніви, на запитання журналістів, чи він справді вірить у наміри Януковича відроджувати українську культуру, відповідає: "Я зрозумів, що це людина, яка хоче зміцнити державу, яка прийшла сюди не на п’ять, а на десять років. Без культури цього зробити неможливо". Як там у Гомбровича: "Колись одна куртизанка сказала мені: "Кожний із нас щось продає. Я продаю тіло". Але вона принаймні не виголошувала рефератів про Автентичність як Фундамент Перспективи Розвитку Культури".