Сьогодні я буду розповідати про культурне збагачення, яке зміг здобути за перебування в Чернівцях. А відвідав я Чернівецький музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської та Чернівецьку обласну філармонію. Шкодую, що ще не зайшов у органний зал на концерт, але буду намагатися відвідати.
Перед виставою "Солодка Даруся" мав змогу поспілкуватися із Наталією Федорович, керівником літературно-драматичної частини театру. Пані Наталія розповіла про історію цього славетного закладу, про легендарне венеціанське дзеркало (здається, це одне із дзеркал резиденції митрополитів – бо існує така ж версія, що якщо жінка подивиться, то виглядатиме молодшою, а чоловік – мудрішим) та багато кілограмів золота, що пішло на оздоблення. Цікаво було почути, що архітекторами Гельмером і Фельнером, окрім Чернівецького театру, було спроектовано також театри у Відні та Одесі. А театр-близнюк знаходиться у баварському місті Фюрт, що в Німеччині.



Коли ми піднялися на балкон, то Наталія Федорович показала гарно оздоблене ложе.



– Ось там мала сидіти особа із королівської родини. Оглядовість там не зовсім хороша, але всі присутні в залі могли б бачити цю особу дуже добре.
На сцені світлотехніки завершували монтувати освітлення.



– Тут досить великий підвал, а декорації ховаються за сценою – там є приміщення. У залі унікальна акустика – можна говорити напівшепотом, а чути буде і в дальніх рядах. Це дуже допомагає акторам. Все так детально спроектовано, що коли під час реконструкції збільшили сцену на кілька сантиметрів, то в кількох передніх рядах стало погано чути. Ось придивіться до стелі – вона конусоподібна, тобто розширяється від сцени. Це задля акустики. А сама зала складається із партеру, лож бельєтажу та амфітеатру. Також є 4 авансценні та 31 ярусні ложі.



А ще здивувала керівник літературно-драматичної частини театру тим, що показала у нішах вздовж боків театру бюсти відомих музикантів та драматургів.



Розпитав про місцевий культурний бомонд і дізнався, що він є. Якби не був звичайним туристом, то знайшов би найцікавіших представників та поспілкувався. Стовідсотково впевнений, що то люди цікаві, внутрішньо багаті та із дивовижною долею.



Коли вже йшов на виставу, помітив, що до театру прямують багато молодих пар та студентів. "Може в університеті квитки роздали?"
– Привіт, а це вам в університеті квитки дали? – запитав у студентки, що сиділа поблизу.
– Ні, це ми самі вирішили прийти на виставу, бо чули, що дуже цікава. Тим паче, що квиток коштує лише 20 гривень.
Я з друзями в театр в університетські роки якось не ходив – то баскетбол, то волейбол, то футбол йшли дивитися. Кілька разів був, але це сплановано нас вели на якусь виставу цілим потоком. А тут цілий зал молоді, які прийшли самі?!



– Привіт, а вам квитки в університеті дали?
– Ні, це ми з подругою вирішили провести цікаво вечір, – розповів хлопець. – Дівчина правда української майже не знає, але буду по можливості розповідати сюжет.
Це вже стає бути цікавим – із дівчиною прийти в театр, щоб вона подивилася виставу, нічого не розуміючи.



Вистава була дуже цікавою. Я ще пам’ятав сам роман Марії Матіос, тому було вдвічі цікаво подивитися за грою акторів. Під кінець вже люто недолюблював Дідушенка, радів за Цвичка і його політ, хвилювавсь за Михайла і Матронку та жалів Дарусю. Твір за сприйняттям досить складний, тому веселі ситуації та репліки акторів допомагали не сумувати. Під час антракту постежив за глядачами та зробив пару фото.



Лише після вистави зміг зрозуміти чернівецьку молодь – такі вистави слід побачити, щоб правильніше зрозуміти саме життя, а не лише для того, щоб бути культурно збагаченим.



Після відвідин театру вирішив прогулятися нічним містом, бо вражень було досить багато і їхати в автобусі не хотілося, щоб не зруйнувати "шлейф" думок після вистави.



Коли дізнався, що у залі філармонії відбудеться фортепіанний концерт, присвячений 240-літтю від дня народження композитора Людвіга ван Бетховена, то вирішив неодмінно сходити. Афіра розповідала, що меломани почують "Концерт №5 для фортепіано з оркестром".



Цей концерт виконував академічний симфонічний оркестр, академічний камерний хор "Чернівці", соліст із аспірантури Віденської музичної академії Дмитро Клименко (фортепіано) та диригент Йосип Созанський.



Афіш по місту вистачало, придбати квитки було не складно. У касі мені дали схему місць і я вирішив сісти поближче, щоб мати змогу сфотографувати оркестр. Заплатив за квиток 20 гривень, але були й дешевші. Коли зайшов у філармонію, то ситуація була схожою із театром. Знову ж багато молоді, але видно, що багато учнів музичних шкіл та школярів, а не студентів як у театрі.



Цей заключний концерт складався із двох частин. Перша була досить лірична і ніжна, а другу вже супроводжував хор та часто були зупинки та різкі початки всього оркестру. Якщо бути чесним, то в першій частині я дуже боровся із сном – не через те, що було так нецікаво, а тому що спав дуже мало, бо за вікном був сильний вітер та стукотіла якась залізяка у скло. Ще й сама мелодія заколисувала і я боровся із всіх сил. В антракті вирішив сходити до буфету, щоб випити каву, але не встиг – черга була досить серйозною.
Тому дуже хвилювався, коли розпочалася друга частина. Ще не вистачало тут заснути, тим паче, що за двома рядами крісел сиділи мої колеги. Це ж сорому буде.
Але тут розпочалася бурхлива і цікава мелодія, тому я практично "відключився" від оточення, але не заснув, а спостерігав за виконавцями, за якимось конкретним інструментом. Це досить серйозна робота для мозку, тому швидко заморився і почав насолоджуватися концертом. У залі хороша акустика, але сцена досить глибока, тому вокал хористів був не завжди добре чути – це можливо і через те, що сидів під самою сценою.
– Тобі сподобався концерт? – запитала колега.
– Ледь не заснув, – признався я. – Перша частина дуже ніжна, але сподобалася більше друга частина – весела і швидка.
– А мені навпаки перша дужче сподобалася. Дуже легке виконання і гарно вийшло, – поділилася думками подруга колеги.
Щиро заздрю, що чернівчани мають можливість ходити в такі культурні заклади. Адже, може і не все розуміючи, але долучитися до Мистецтва досить приємно і корисно. Неодмінно, коли приїду до Полтави, відвідаю у пошуках нових вражень місцеві культурні заклади.
А ще я відвідав перший етап чемпіонату України з мотокроссу. Це спортивний захід, але побувати в Чернівцях і не побачити відому міжнародну трасу "Суперкрос" я не міг. Саме на цій трасі відбуваються чемпіонати Європи та світу. Знайти було досить тяжко, тому прийшлося запитати у кількох чернівчан як пройти до траси. Коли проходив повз якісь гаражі, почув свисток. Стало цікаво, може десь там траса, виглянув і побачив довгий ряд чернівецьких "Робін Гудів" – стріляли із луків по цілі.



У Чернівцях навіть спортивна школа із стрільби із лука є. Луки у них такі незвичні, я такі лише по телевізору бачив. Але поспішав на мотокрос, тому покинув лучників на тренуванні.
На вході до траси стояв охоронець.
– Скільки коштує вхід?
– 5 гривень.
– А журналісту можна безкоштовно?, – показуючи полтавське посвідчення, запитав я.
– Звичайно, проходьте.



Змагання розраховані на два дні, тому я спостерігав лише за змаганнями малопотужної техніки із молодими спортсменами. Але це не зменшило почуття адреналіну, коли повз тебе на шаленій швидкості взлітає спортсмен. Був на мотокросних змаганнях у Черкасах, але тоді учасників було набагато менше. Цілі табори із наметів та автомобілів розташувалися поблизу траси.



Практично одні чоловіки спостерігали за перегонами, лише одна журналістка бігала все із фотоапаратом. Аж зрадів, що це не я працюю, бо зазвичай бігаєш із фотоапаратом на змаганнях, а азартно поспостерігати і не вдається, бо спочатку робота.



Отак звичайного вихідного дня можна відпочити у Чернівцях. Варіантів вистачає – аби було бажання та вільний час.
Цікаво, що ж Чернівці підготуються наступного дня – чим здивують мене, адже самих варіантів залишилося не так і багато. Коли приїхав, то відразу ж на залізничному вокзалі Чернівці зустріли снігом, а потім дощем, чудовою літньою дниною, градом, шквальним вітром…
– Погода у нас дуже різна, як мінливі та різні буковинські дівчата, – повідомила знайома чернівчанка.
Ось тобі і маєш. Зрозуміти погоду не вдалося, дівчат і не намагався. Залишилося лише чекати на подарунки цього міста та бажати, щоб вони були лише приємними. Далі буде…
А тим часом у Полтаві учасник проекту Юрій Дюг знайшов Гарі Поттера в Опішні.

А тим часом у Чернігові учасник проекту Михайло Салітра дізнався більше про чернігівський бомонд.

А тим часом у Рівному Олександру Стародуб (Сушку) сходила до театру, а сьогодні відвідає мототрек.