А сьогодні я детально намагався дослідити стратегічні об’єкти – туалети Чернівців. Я вже трішки зачіпав цю тему, але зараз буду розповідати про громадські вбиральні, які відвідав за тиждень. Перепрошую за деталі, але що бачив, про те й пишу – без наміру образити чернівчан та працівників туалетів.
Щоб було більш-менш об’єктивне враження, вирішив відвідати туалети на залізничному та автовокзалі вдруге.
Туалет на центральному автовокзалі. Тепер я вже легко знайшов туалет на центральному автовокзалі, минувши ряди автобусів, я зайшов у приміщення.



Ціна, незважаючи на кризу, залишилася такою ж як і в минулий понеділок – заплатив 1,50 гривні і зайшов до чоловічої вбиральні.



Першого разу туалет мене зацікавив картинами та штучними квітами, але сьогодні не сподобалося те, що підлога була досить брудною та хтось добре попихтів сигаретою-самокруткою.



В принципі досить непогана вбиральна загального призначення.



Чи це її добре доглядають, чи мало сюди ходить пасажирів – не знаю.
– Раніше досить часто залишали свої речі, особливо парасольки, – розповів чоловік-касир. – Зараз вже нечасто. Було таке, що в дірку впав телефон із кишені, чоловік попросив багато паперу і дістав мобільного. А так все спокійно.
Туалет на залізничному вокзалі. Дійсно хвилювався, коли дістався до залізничного вокзалу.



Спогади про цей туалет не забулися. Вирішивши, що буду ставитися об’єктивно і що, можливо, минулого разу просто був понеділок (за турботами забув, що сьогодні теж понеділок) і не встигли прибрати. Рішуче заходжу всередину. Вхід коштував 1,25 гривні.



Нічого сказати – чисто, недешевий ремонт. Проходжу кімнати із умивальниками, заходжу у саму вбиральню.



Таки нічого не змінилося. Затримавши подих, витяг фотокамеру і реально боявся, що від таких умов вона просто розплавиться. За собою якоїсь манірності і великої витонченості не помічав, але довго витримати не зміг.



Позови на чисте повітря були дуже відчутними, тому я знову "зробив ноги".
Туалет в Парку імені Т.Г. Шевченка.



Туалетів у парку імені Шевченка три, в один зайшов.



У ньому була окрема кабінка для людей із особливими потребами – про що вказувала ілюстрація.



Що запам’яталося – так це статуя жебрака.



Також туалет здивував демократичністю ціни. Це перший, але не останній туалет, вхід до якого коштував 1 гривню.
Туалет на Соборній. Цей туалет напевно найбільш відомий – знаходиться на одній із центральних площ міста і яскраво вказує про своє місцезнаходження.



Заплатив за користування 1,50.



Що запам’яталося – якась бочка із водою на півкімнати.



Туалет на Руській. Знайти не так просто, адже хоч і знаходиться поблизу Центральної площі, але в дворі за шлагбаумом.



Вхід коштує 1,50 гривні.



Повний комплект – пісуари, кабінки, рукомийники. Запам’яталися пандус та широкі сходи.



Колеги розповіли, що безкоштовний туалетів у Чернівцях мало. Відносно найближчий – у парку імені Юрія Федьковича, що знаходиться за університетом. Мур університету вперто не хотів закінчуватися, ноги вже втомилися, аж раптом побачив рожеву будівлю із написом "Ж".



Зграя собак оглянула, зрозуміли, що я "свій" і дозволили зайти до "М".



Постоявши на порозі, сфоткав приміщення, але зайти не наважився – у планах було ще заскочити до ратуші, а після такого "занурення" ніхто мене туди не пустить.



– Доброго дня, а що це за парк? – запитав у трьох бабусь.
– Це парк Федьковича, але ми назваємо його парк Шевченка імені Федьковича, адже це колишній парк імені Шевченка. Тут любили гуляти Леся Українка та Ольга Кобилянська, а тепер, окрім цього майданчика, то вже і не парк, а дикий ліс.
Запитав про безкоштовний туалет.
– Е ні, туди краще не ходи. Ти он молодий – збігай по стежці у кущики. А то опісля мати і до квартири не пустить. Так більшість людей і робить, бо занедбаний туалет.
Хоч який туалет не є, але віконця маленькі металопластикові (одне правда вже розбите) – отже хтось таки доглядає.



При виході одразу, на що звертаєш увагу – це стільчик, що підпирає дерево.
Туалет в кінотеатрі "Чернівці". Знайти важко – у приміщення зайшов і логічно помислив, що має бути десь у підвалі. Спустився по сходам – одні написи про вихід.
– А ви чого там лазите?
– Туалет шукаю.
– Так ви вже встигли?
– Та ні, просто не можу знайти. Хоч сказав чоловік, що десь тут.
– Такого вам ніхто не міг сказати. Це ви щось вигадуєте. Туалет ось.
Відкрив масивні двері, спустився до туалету. Туалет досить охайний.



Вийшов і сфотографував двері, де написано, що вхід коштує 1 гривню.



Я не платив нічого, бо не знайшов кому.
Вирушив до площі філармонії. Там теж досить пристойний туалет, але знайти його не так і просто.



Тут також були досить широкі сходи, квіти у горщиках та доброзичлива бабуня.



Заплативши 1,50 гривні, зайшов до чистого туалету.



Нормальний такий собі туалет – все, що для справи потрібно, є.
Раніше запитував у міліціонера про туалет, то він порадив один заклад на Заньковецькій. Туди потрапив без проблем, адже туалет знаходився одразу при вході.



А в кафешках туалети є, але хоча б чай треба замовляти. Натрапляв на гарні заклади, чим був здивований. Бо найчастіше саме про вигляд туалету забувають власники кафе та ресторанів.
Також не міг оминути увагою той факт, що в Чернівцях є дворові проходи – саме в них спокійно можна прилаштуватися при потребі.
– А у вас тут у проходах ходять люди в туалет чи в під’їздах?
– Практично не буває такого, хіба на великі свята – бо не вистачає туалетів, тоді вони вже біжать, куди можуть, – розповіла бабуся, що відпочивала на лавці. – А так он сусід із другого поверху хлопців був так нагнав, що місцеві вже й не прийдуть, це хіба турист якийсь невихований.
Найголовніший пункт сьогоднішнього завдання був у "штурмі" туалету в міській раді. Підійшов до завдання досить серйозно. Спланував два варіанти дій. Спочатку вирішив пройти самостійно і сходити до вбиральні та фотографувати. А вдруге попросити у охоронця дозволу пройти до туалету.



Практику "штурму" міських рад мав добру, тому почекав поважну тітоньку, відчинив їй двері і із включеною функцією "морозу" на обличчі, пішов гордо за жінкою. Вона ж пройшла повз охоронця і повернула направо в перші ж двері. Я попрямував по коридору, думаючи, що якщо й не знайду туалет, то хоч запитаю. Але "на ловця і звір біжить". Тільки завернув, одразу став біля туалету.



Туалет вирізнявся від вулично-громадських охайністю, обладнанням та "чистотою повітря".



Я навіть перевдягнувся, щоб спробувати зайти до вбиральні міськради вдруге.
– Доброго дня, я турист і хотів запитати чи можна у вас до вбиральні сходити?
– Можна, по коридору і наліво перші двері.
– Дякую щиро.
Зайшов вдруге. Знову враження хороше. Нормальна таки вбиральня у ратуші.
Зазвичай туалети досить типові – пісуари, кабінки, рукомийниці і дзеркала. Унітази у громадських вбиральнях практично не зустрічаються. Також рідко можна зустріти якісь елементи прикрашання, а коли зустрічаєш, то здивуванню немає меж.



Ціна від 1 гривні до 1, 50 гривні. А проситися у різні культурні заклади можна спокійно – відсоток дуже великий, що дозволять. Особисто перевіряв.
В центрі туалети є, а ось в нових районах міста людям залишається лише шукати кущиків. Добре, що ці кущики ще не перевелися у нашій країні, бо тоді всьо – катастрофа. Далі буде ...
А тим часом у Полтаві учасник проекту Юрій Дюг туалетних жахів не знайшов.

А тим часом у Чернігові учасник проекту Михайло Салітра не знайшов платних туалетів у центрі міста.

А тим часом у Рівному Олександра Стародуб (Сушка) дізналася, що рівняни у туалєт не ходють.