У Чернівцях із приїздом "екс-князя Буковини і Бесарабії" несподівано воскрес центнер "Опоблоку", а у Дніпрі від цієї ж партії ожив ймовірний кандидат у президенти.

***

У Чернівцях, як і в Україні загалом, вже давненько так повелося, що як тільки хтось щось хоче зробити, то з того ніколи нічого не вийде, бо інші завжди будуть проти. І не важливо, що саме зробити. Наприклад, захотіли відновити на Центральній площі міста пам’ятну композицію Пієта (вже останніх 20 років хочуть, а це був просто новий спалах "хотіння") і в нас ледь не почалася релігійна війна за участю священиків і депутатів із усіма її атрибутами – слиною, криками і згадуванням усіх (до речі, цілком земних, прости Господи) гріхів.



Композиція, що 190 років тому була встановлена біля ринку у центрі міста, стояла сто років, аж поки не почалося тоталітарно-ідеологічне ХХ століття. Спочатку один "визволитель" - румунський король встановив замість неї солдата і бика, пізніше – перед війною – інші "визволителі" збили з дощок червону зірку, яку знову скинули румуни, що повернулися. А вже після війни вбухали туди вождя світового пролетаріату. Вождя здерли звідти краном на зорі незалежності, необачно залишивши клумбу. Та клумба і стала центром тяжіння для всіх, хто мріє встановлювати пам’ятники.

Але пам’ятник – це важка робота. Проект, погодження, обговорення, відновлення, скульптори, архітектори, науковці, громада, дискусія, рішення врешті, яке би влаштовувало усіх, але, насамперед, відповідало концепції та перспективі розвитку міста. А от цього всього у нас і нема. І не скоро буде. Тому все як завжди. Отець Валерій "За". Митрополит Данило "Проти", бо отець Валерій "За". Митрополит Мелетій радий, що Валерій "За", а Данило "Проти". Депутат Петришин проти митрополита Данила, бо вирішив, що депутатства і генделика у центральному парку йому мало і вже треба виходити на рівень богословсько-теологічних диспутів. Депутат Максимюк проти депутата Петришина, бо по-перше, депутат Петришин молов несусвітню єресь, а по-друге, депутат Максимюк ходить не до тієї церкви, до якої ходить Петришин.

Якби це все сталося років 300-400 тому, то депутату Петришину за його спіч у ратуші вже давно би підсмажили п’яти і спину прямо на тому місці, де стояла Пієта, а від ратуші до Прута текли би ріки депутатсько-богословсько-прихожанської далеко не голубої крові. Але на дворі все ж таки ХХІ століття, тож після чергового обговорення все закінчилося нічим. Як і мало бути...

А пам’ятник класний був. Гарний, зроблений із душею. Справжній європейський пам’ятник, яких по старих містах Європи стоять десятки – задля пам’яті (на те він і пам’ятник) про різні і добрі, і не дуже події. Стоять задля історичної та культурної пам’яті, задля естетичного задоволення, задля виховання місцевого патріотизму, а не для носіння пластмасових вінків і кривляння скорботних писків перед телекамерами. Але поки ми всі не вийдемо з парадигми тоталітарно-ідеологічного мислення 20-80-х років минулого століття, куди нас не з власної волі засунули різні політичні режими, що правили краєм, Пієті у Чернівцях не місце. На неї просто тут нема соціального, історичного і культурного замовлення в особі нас самих - чернівчан. На початку ХІХ століття було, а зараз нема. Така от динаміка і зигзаги розвитку.

***

Смертельно поранений і тяжко побитий. Нацисти, радикали і жертва вагою понад центнер (зважив сам Петро Дмитрович Кобевко, а його оку я довіряю). Миле личко новоспеченого чернівецького опозиціонера, за яким ховається хитрий писок екс-князя Буковини і Бесарабії Михайла Миколайовича Папієва. Плакучі, як верба на березі ставка, заяви рафінованого, доглянутого і зніженого у своїй "стражденній опозиційності" Льовочкіна на захист невинного "майже убієнного" чернівецького активіста "Опозиційного блоку" Тулика. Чернівці – знову у центрі хліба-провокації для залишків фейкової медіа-імперії Митра Фірташа з Синькова і справжній бальзам для справжньої медіа-пропагандистської машини Кремля.



Щоправда, "невинно убієнний" радикалами в "западном украинском городке" дуже швидко воскрес, а екс-князь мовчки і безшумно розчинився, виконавши свою велику опозиційну місію. Та питання, чому так сталося? І чому, як і дивна історія з Хавичем, знову у Чернівцях? Чому не у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, чи Коломиї? Та тому, що ми - лохи. Тому, що там нема і не може бути ні туликів, ні папієвих, ні хавичів, а якщо і є, то далі свого туалету і фейсбуку вони не ходять, бо є ризик назад повернутися вже "не при параді" і не своїми ногами. А у нас усе можна – круглий стіл-провокацію? Будь ласка. Стрибання на атошника "усім центнером", а потім скиглення про "жорстоке побиття". Нема проблем. Чернівці – одна з найбільш слабких політичних ланок "західноукраїнського П’ємонту". Бо тут лохів, бариг, ватників, безпринципних авантюристів, брехунів, жадібних пройдисвітів у відсотковому відношенні більше, ніж у Львові, Коломиї, Франківську чи Тернополі.

А все це ще й зверху примащено "вічною толерантністю", зайвою люб’язністю і гостинністю та переплетено спільним бабло-майно-земле-лісокраденням, ковбасо-хлібопеченням, рапсо- соєсіянням, цигарко-горілковивозінням нинішніх представників "революційної влади" і колишніх керманичів злочинного режиму. Тому провокації у Чернівцях є і будуть далі. Бо для них є усе – місцеві жадібні "актори-аматори", колишні місцеві, а тепер столичні, пройдисвіти-натхненники, а також замовники і замовлення - і гуртом, і в роздріб. Та головне - немає і не буде цьому реального опору.

Принаймні, поки що.

***

Основна ж політична мелодрама, з якою, очевидно, нам жити найближчих два роки – до наступних виборів президента (якщо усе буде за планом і без катаклізмів за участю "великого Вови"), розгорталася у Дніпрі. Чи то була спланована "проба пера", чи вдала провокація, як наслідок типової нашої безпечності і безвідповідальності, чи те й інше разом, наразі невідомо. Згодом ми все це побачимо (звичайно ж, із якимись варіаціями).

А поки що "картина олією" виглядає так. Злобний Вілкул організував провокацію, в якій тітушки побили бійців АТО. Поліція і спецслужби, як і очікувалося, все проспали (цьому, до речі, ніхто й не здивувався). Далі пішли протести з вимогою заборонити Опоблок і "притягти" Вілкула. Далі загорілися якісь два офіси, де чи то колись був Опоблок, чи то колись не був, але Вілкул голосно заверещав, що їх "душать і переслідують". А ще Аваков розігнав поліцію, яка "не захистила", Кремль показав "противостояние преступной власти и оппозиции". Кіно. Бо до того про Вілкула вже всі забули, а Опоблок мирно дрімав у Раді і тихо "рішав діла" з правлячою коаліцією. А тепер –"борці, жертви, гнані і голодні". Як у тій пісні, "снова реют над страною вихри яростных атак".



З чого би це? Вибори ж президента не за горами. Хіба можна знайти кращого спаринг-партнера для другого терміну Петра Олексійовича, ніж Вілкул? Молодий, такий же круглопиский, балакун, російськомовний, "ісчадіє Кремля", провокатор, один із вождів ворожого Опоблоку, "бив наших" і при цьому повністю і давно контрольований Ахметовим. Казка, а не супенрник. А з другого боку – рятівник нації, держави і кожного з нас, зірка міжнародної дипломатії, яка скрутила (щоправда, трохи у кишені) дулю самому Путіну. Чим не сюжет? До того ж класичний. Кучму і Симоненка пам’ятаєте? А Ющенка і Януковича? І пофігу їм, що часи вже не ті і обставини змінилися і люди не цього шоу хочуть, а ще й хліба трохи. Вони ж в інші ігри гратися не вміють.
До того ж у водевілі й іншим місце знайдеться – для розкрутки до парламентської кампанії. Стежте за їх язиками. "Сєня-війна" мочить Юлю, Опоблок і заїжджого гастролера Міхо. "Міхо-гастролер" мочить усіх, але найбільше Сєню, бо так сказав Пєтя, але не забуває і про Пєтю (для гостросюжетності фільму). "Вілкул-ісчадіє Кремля" мочить усіх, але обережно Пєтю, бо так сказав Рінат. "Олєжик-скотиняка" найбільше мочить Юлю і Міхо, але згадує і Вілкула. "Юля-любі мої" мочить найбільше Пєтю (стара любов), але не забуває "зрадника-кіндера" Сєню і "зрадника-скотиняку" Олєжика. "Пєтя-ЧіпенДейл" (в смислі рятівник) мочить Вілкула, а всіх інших закликає до миру, дружби, жвачки (Митро з Відня підкинув пару ящиків ще з чернівецьких калинівських запасів) і об’єднання всіх демократичних сил, звичайно ж, навколо "їх мосць". Ага. Ще десь під ногами плентається "Андрюша-сміттєвоз". Та що з нього візьмеш? Машини зі сміттям зі Львова не випустять "народні пікети", то потім сам прибіжить, а поки хай розважається – все ж у Юлі якісь голоси відірве.

А де місце лохторату, тобто нас ? Як де? Біля урни. Урни з прахом мертвого українського політичного класу, який своїми кістлявими руками і зажерливими писками все ще хапається за залишки помиїв у спорожніломуо державному кориті.

***

Тим часом у Чернівцях через виснажливу, каламутну і дощову весну тривало загострення психо-фізіологічних політичних розладів. Їх жертвою несподівано став відомий далеко за межами своєї вулиці комунальник і (поки що) колишній політик Ярослав Кушнірик. Якась нечиста сила несла його у час, коли у міській раді відбувався черговий шабаш під назвою "сесія міськради", мимо ратуші. Тут із дверей, чи то на перекур, чи то, щоби з висоти свого політичного становища плюнути зі сходів, вийшли депутати БПП. І тут такий завжди обережний Кушнірик, замість того, аби підняти комір куртки, натягти капюшон і швиденько втікати з криком "Ааааааааааааааа, демони!!!", мав необережність із ними привітатися та ще й за руку і стати до бесіди. Та в цей тривожний час із-за стовпа на сходах виглядав чи то "Сам Вася", чи то хтось із його камердинерів – Вовцьо чи Ростік, чи просто там випадково (як завжди) виявився один із Василькових "дяків писчого приказу". Тож не встиг Ярослав Денисович ще доїхати до тещі на пиріжки, як вона йому з порога: "А де то ти ходиш, Славцю? До порошенківців ходив, трясця тобі? Он тебе вже у "Врємя-таймсі" обписали, що ти їх консультуєш!".



- Свят, свят, та ви що? Вже обписали? І лише обписали? Тоді не біда. Добре, що не обіс..али. Не бійтеся. То свої хлопці. Вони навіть біля мого дому ходять.

-З чого би це? Кота ж перелякають…

- Боряться за мою політичну цноту і прозорість. Я навіть їм за ворота нічний горщик щоранку виставляю.

-А навіщо?

-Перевіряють, чи я бува нічого масного не їв. Бо якби їв масне, то би обписали, що я щось вкрав у міськраді, або тримаю "касу Януковича".
-То їж, Славцю, пиріжки, напекла. Вони не масні, не бійся. Ніби душа здогадувалася про щось, з варенням напекла.

Тож тепер "протестований" Ярослав Денисович може трохи розслабитися і далі надавати консультації порошенківцям, але вже не так публічно – краще за кущем форзиції на Центральній площі.

А от колишнім депутатам Шкірі, Мадею і Урсуляну я би радив не випробовувати долю і виставляти горщики під двері добровільно, а то ще у вікно полізуть. Не вірите? Та я сам бачив, як із "Кнауса" якийсь худенький миршавий хлопчик крадькома вибігав і високо так ніс піднятий над головою палець, обмацканий у залишки кави. До речі, після того, як там відбулася чергова "Кава з Мадеєм".

Ех, дохтур Зигмунд Фрейд, дохтур Фрейд. Якби ви жили не у Відні у 20-х, а у Чернівцях у 2010-х, то могли би отримати не одну, а зо дві, а то й зо три Нобелівські премії. А ще би й повеселилися на славу. Навіть ваші серйозні набурмосені чау-чау би "ржали від німагу".

Олександр МОСТІПАКА