У тролейбусі випадково натрапила на оголошення про те, що в "Юності Буковини" набиратимуть людей на роботу на різні чернівецькі підприємства. Вирішила підшукати щось для себе і пішла на "Ярмарок кар’єри".
– Ідіть до нас страховим агентом, – запропонувала мені жінка за першим же столом. – Страхувати можна все, що завгодно. А ви будете отримувати свою частину суми – від 10 до 20 відсотків.
Ні робочого місця, ні зарплати, ні бодай якогось переліку місць, де водяться охочі застрахуватися. Я уявила, як стою на вулиці поряд з усміхненими молодиками, котрі запитують перехожих: "А ви користуєтеся мобільним зв’язком? У нас сьогодні акція!" – і вигукую: "Могилевська застрахувала свої ноги! А чим ви гірші?"
Філологам пропонують грамотно набирати бланки
Далі представник прикордонного загону агітує служити три роки за контрактом у Чернівцях. Мовляв, це краще, ніж іти в армію на рік і їхати, невідомо в який регіон. Але я не стрілець, і не водій, і не маю службового собаки, тому проходжу мимо.
Біля сусіднього столика такий натовп, що важко протиснутися. Виявляється, у новий величезний магазин на вулиці Хотинській набирають дуже багато персоналу. Мені – філологові з вищою освітою і знанням комп’ютера – дівчина пропонує працювати у довідковій службі гіпермаркету і зачитувати оголошення. Обіцяє кар’єру і високу зарплату. Над цим можна й подумати.
– Ми дуже любимо філологів, – вигукує представник однієї з фірм. Виявляється, їм потрібна людина, яка би грамотно (!) набирала на комп’ютері бланки та документи, спілкувалася з клієнтами тощо. Обіцяють ще й кар’єру – курси менеджера чи марчендайзера за рахунок фірми. "Але тоді вам треба буде відробити у нас за цією професією", – зауважує роботодавець.
Просто щось набирати і цілими днями сидіти за комп’ютером не дуже хочеться, та й стартова зарплата усього 600 гривень. Тому відмовляюся заповнювати анкету.
– Ідіть до мене працювати, – запрошує інший роботодавець. – Маєте чоловіка, дітей? Шкода, шкода...
Підходжу до стола з табличкою "Колос". Там уже розмовляють з молодою жінкою, яка, схоже, не є власницею престижного диплому: "Можете працювати у нас на свинофермі. Робота не важка, усе автоматизовано, чистота, металопластикові вікна. Платимо 700 гривень, двічі на рік даємо свиню". Намагаюся уявити, що я буду робити з цілою свинею і куди її потім подіти у двокімнатній квартирі та кому ж продати.
Водоканал обіцяє житло, а цегельні заводи – безкоштовні обіди
В оголошенні від машзаводу вказано переважно чоловічі спеціальності – електрик, токар ... Але я пригадую, як на семінарі для безробітних радили бути активною, і запитую про якусь посаду для філолога. І недарма! Дівчина радить зателефонувати через місяць, тоді має з’явитися вакансія.
Спокусившись на вказані суми зарплат у 1200 гривень, цікавлюся роботою на "Боянівці". Але там лише розводять руками: "Почекайте, збудуємо торгово-виставковий центр, тоді, може, щось для вас знайдеться".
– Умію працювати за комп’ютером, – кажу представникові меблевої фірми "Імпульс". "А щось конструювати за комп’ютером? Ні? Тоді можемо вас взяти продавцем. Зарплата 800-1200, є надбавки, доплати. Одне слово, 1500 гривень зможете мати. Гадаю, для жінки це дуже непогано".
Поряд жінка веде за руку уже дорослого хлопця. Розповідає роботодавцям, що син програміст, добрий фахівець. Але, схоже, з людьми 20-річний хлопець спілкуватися не вміє – лише з комп’ютером.
Починаю жалкувати, що я не інженер-будівельник чи принаймні не навчилася керувати бульдозером. Люди робітничих, будівельних професій мають змогу чудово влаштуватися. Зарплату пропонують навіть вищу за 2000 гривень й усілякі "бонуси". Скажімо, водоканал обіцяє житло для черговиків і відпустку на морі чи в санаторії. Цегельні заводи пропонують гуртожиток, безкоштовне харчування в їдальні і деякі побутові послуги.
Фірма, що розташовується на території заводу "Кварц", набирає людей складати якісь електронні деталі, обіцяють навчити. А більш престижну посаду тут можна отримати, якщо знаєш німецьку мову (ja, ja, – кілька слів знаю).
З ярмарку я повернулася з
кількома телефонними номерами у блокноті і з переконанням, що роботу сьогодні знайти нескладно. Навіть якщо твоя професія і близько не значиться у списку вакансій, роботодавці все одно знаходять якусь посаду чи хоча б записують домашній телефон на майбутнє.
Виявилося також, що з усіма цими директорами з персоналу і "грошовитими мішками" спілкуватися легко. Вони досить доброзичливі і пальці віялом не розставляють. Може, сьогодні працівник і справді є дефіцитом.