У ХІХ столітті...
"Ми підходимо до великої площі на кінці міста, поруч військових шпиталів, недалеко від скромної, схованої в підземеллі, католицької єзуїтської каплички. Тепер це ще пуста площа... Та незабаром вона залюдниться, забудується. Магнітом, що стягне сюди будинки і людей, буде чудовий костел Серця Христового, про план і розміри якого говорить фундамент, що вже виступає з-під землі. Займає він більш-менш такий простір, як, наприклад, костел Святої Анни в Кракові..." Так описав 1891 року польський священик Ян БАДЕНІ початок будівництва архітектурної перлини Чернівців – єзуїтського костелу. За три роки – 1894-го – костел освятили. У ньому звучали проповіді німецькою, українською та румунською мовами, а орган вважався одним із найкращих у Східній Європі.
Як розповідає Ян Бадені у своїх дорожніх нотатках про подорож до Чернівців, зведенням цього костелу опікувалися не лише католики Буковини: "Загальна ця симпатія найяскравіше проявилася, коли в червні минулого року архієпископ Моравський клав кутовий камінь під будову нової святині. Пам’ять про цю урочисту подію, в якій брали участь представники всіх влад, не виключаючи світського лідера румунів барона Мустаца, всі суспільні верстви, коротше кажучи, всі Чернівці, – залишилася в серцях чернівчан... Як же не могли і не можуть усі Чернівці цікавитися новим костелом, коли мусять вважати його, у певній мірі, своїм власним творінням. Коли возноситися він буде на землі, безплатно відступленій Міською Радою. Коли ініціатор будівництва, добре відомий колись у Кракові, пізніше в Саксонії, ксьондз Ебергард, не може нахвалитися щедрістю чернівецьких панів і міщан..."
У ХХІ столітті...
Коли ксьондз Ебергард виступив з ініціативою спорудження костелу, мало хто вірив у реальність цієї справи: будівництво потребувало величезних коштів. Але священик казав усім скептикам, що "серце пана Ісуса помагає, добрі люди також". Головне – молитися та вірити. Мабуть, правда, що історія повторюється, бо сьогодні чернівецькі католики знову моляться за цей костел. Адже він потребує негайного порятунку.
– Ми вже десятий рік поспіль домагаємося повернення костелу релігійній громаді, – каже Інна КЕЛЛЕР, лідер громади Найсвятішого Серця Ісуса. – Останнього разу нам обіцяли повернути його минулої весни. А на наступне звернення до обласної влади – у вересні цього року – досі не надійшло жодної відповіді.
Пані Інна стверджує, що громада може негайно взятися за реставрацію костелу – кошти готові надати міжнародні релігійні фонди. До речі, як пояснив завідувач сектору релігій ОДА Василь НАСТАС, католицькій громаді, за законом, слід передати не лише сам костел, а весь комплекс споруд, тобто і будинок, в якому зараз розташоване училище мистецтв. Важко уявити, як буде розв’язуватися ця проблема, коли влада досі не спромоглася перевезти обласний архів, розташований у костелі, в інше приміщення. За словами пана Настаса, архів переїде, щойно у наданому для нього приміщенні на вулиці Текстильників закінчать ремонт. Коли ж його закінчать – ніхто сказати не береться, бо кошти на це виділяють дуже мляво.
Тим часом співробітники обласного архіву переконані, що через жахливий стан споруди костелу пропадають і безцінні документи, які там зберігаються.