Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Послуги | Досьє | Досьє - відомі люди Чернівців Афіша | Пропозиція тижня | Юрист-онлайн | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Рік свого ювілею Мирослав Лазарук відзначає аж трьома книжками. Точніше, чотирма, тому що за дебютну книгу сина Мар’яна радів чи не більше, ніж за всі власні. Отже, нинішнього року в Мирослава Лазарука вийшла поетична книжка під загадковою назвою "Пантір", незабаром побачить світ книга про Миколу Вінграновського. Але найбільшу зацікавленість читачів, імовірно, викличе нова прозова книга, в якій умістилися аж два дуже несхожі між собою романи – "Інавгурація" та "Лепра".
– Герої "Інавгурації" мають реальних прототипів, які очолювали владу в області. Ви не боїтеся їхньої реакції на цей твір?
– Упізнаваності бути не може, тому що це художня література. Мені ніхто не доведе, що це саме той чи та – реальні особи. Але водночас треба, щоби кожен, хто хоча би підозрює, що це може бути він, замислився.
Мені інше хотілося би сказати про "Інавгурацію". Роман був написаний трошки раніше, але журнал "Сучасність", який попросив у мене цей твір, затримав публікацію років на чотири. Коли ж нарешті вийшов роман, академік Іван Дзюба заспокоїв мене: "Мирославе, твір ваш, на жаль, не те що не застарів, а ще й набув певної актуальності". А політолог Ігор Буркут, пишучи не рецензію, а просто такий політологічний зріз, сказав: "Ось коли твір Мирослава Лазарука відійде в історичні анали, тоді ми будемо повністю щасливі".
– Як ви взагалі оцінюєте досвід свого "ходіння у владу"?
– Коли я прийшов у адміністрацію на посаду начальника управління культури, перше, що зробив, це створив меценатський фонд. І у мене в тому фонді було небагато – 3, 4, 5 тисяч, але було. До мене приходив, наприклад, Іван Дерда. Йому треба було поїхати на конкурс оперних співаків до Луганська і терміново знайти дві тисячі гривень. Звичайно, у державних мірках це гроші смішні, але у плані однієї людини – співака з мізерною зарплатою – це була серйозна сума… У житті жоден досвід не буває ні зайвим, ні тягарем. Я зараз запросто можу написати будь-яку програму з культурних питань. Тож вдячний долі, що вона мене туди покликала.
– А якби вона вас знову туди покликала?
– Ні, сто разів ні! Можна один раз займатися нісенітницями. За великим рахунком, те, що хотілося зробити, я не зміг зробити там. Навіть сотої частини з того. Але головне, що ми тоді не далися на найстрашнішу річ. Мені говорили: давайте законсервуємо музеї. Це значить розпустити людей у довічну відпустку, а музей зачинити. Приректи на смерть.
– У "Лепрі" описане ваше дитинство, ваші власні спогади?
– Можна сказати, і так, і ні. Щоби писати спогади, треба бути великим чоловіком. Наприклад, Іван Дзюба написав про своє дитинство, це – спогади. А у мене швидше рефлексії, які дають змогу осмислити сьогодення з позиції дитини. Доки в людині не помирає дитина, людина залишається живою, енергійною.
– У вас повністю письменницько-журналістська родина. Ви хотіли, щоби так було чи, може, мріяли бачити синів лікарями або юристами?
– Я мріяв, щоби мої діти стали тим, ким вони повинні стати. А трапилося, можливо, щось інше. Атмосфера в сім’ї – атмосфера двох журналістів. Ми з дружиною приходили додому і говорили про роботу. Друзі збиралися – знову та ж сама робота. А діти в нас ніколи не сиділи десь в іншій кімнаті. Вони ще не вміли говорити, а вже співали з компанією. І так само все відбувається зараз – жодних заборонних парканів. Вони самі прийшли до журналістики і літератури. Коли я прочитав перші вірші сина Мар’яна, зрозумів, що це надто серйозно. І якщо я видав свою першу книжку в 33 роки, вік Ісуса Христа, то він – у 21 рік. А вчора він дебютував на обласному радіо, де працює мій старший син Тарас, із авторською передачею про молоду нову літературу. Він запросив юну письменницю Христю Венгринюк – дуже талановиту і скандальну. До речі, ці риси – скандальність і талант – повинні йти поруч, бо без скандальності твій талант можуть не помітити.
– У чому ж її скандальність?
– Україна з усіма своїми Іздриками, Подерв’янськими, навіть юними Андруховичівнами, вже собі вільно матюкається, наприклад, на сцені Академічного палацу. Це їхня справа. А щодо Христі – я прочитав обидві книги. Вважаю, що перша – значно сильніша, друга робилася поспіхом, але не в тому річ: там багато матюків. Але їх у житті предостатньо, щоби іще тиражувати друкованим словом. Тож у Мар’яна був вибір: або зробити таку передачу, яка би була першою і останньою, або налаштувати Христю так, щоби вона прочитала нормальний шматок. Вони з честю вийшли із ситуації.
– Що ви зараз пишете?
– Пишу третю частину "Інавгурації". Там дія відбувається у пеклі, куди потрапили всі мої герої. І ще одну річ я почав – трішки раніше. Вона називається "Голова від лукавого". В основу лягли теж реальні події. Якось, відпочиваючи на Пруті, ми витягли з води голову від пам’ятника Сталіну. Величезна голова, висотою десь до метра, кілограмів шістдесят ваги. Потім Ігор Буркут розповів мені історію цього пам’ятника. Виявляється, він стояв-таки над Прутом. Прийшли румуни, почали знущатися із цього пам’ятника, підклеювати йому всілякі органи тощо. Це побачив румунський полковник, зняв білі рукавички і почав шмагати цих солдатів по фізіономіях. Каже: "Ви сьогодні так із ним, а завтра – із нашим Мігаєм". Наказав скинути у Прут... Та основна робота, яку я мушу зараз зробити, – написати книгу про Яковенка, нашого великого художника. У нього я запозичив принцип життя, який мені дуже допомагає: "Із тих грошей, що заробив, витрать третину, і тобі завжди вистачатиме".


Довідка "МБ"
Мирослав Лазарук – письменник, журналіст. Автор п’яти поетичних та трьох прозових книг, двох п’єс.
Народився 13 жовтня 1956 року в селі Королівка під Коломиєю. Закінчив факультет журналістики Львівського університету. З 1979 року працював у "Молодому буковинці" – від кореспондента до заступника головного редактора. Працював начальником управління культури облдержадміністрації. Зараз – директор меморіального музею Володимира Івасюка, головний редактор "Буковинського журналу".

Рейтинг:
(голосів: 1)
12-10-2006, 17:04
Коментарів 0 Переглядів 1135

Теги -
Новини партнерів:
Популярне Коментують
• Новини
Погода, Новости, загрузка...
Політична клоунада як апогей безвідповідальності
Як у влади, так і в опозиційних політиків мета - власні політичні інтереси, а вже потім Україна та її люди
Loading...
Лісівники та природоохоронці святкували разом! (прес-реліз)

Професійне свято та 25-річчя з дня заснування Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства лісівники краю масштабно відзначили минулої суботи в Боздоському парку в Ужгороді.
Буковинська кухня: 8 "смачних" пропозицій від ресторанів у Чернівцях (на правах реклами)

Для своїх постійних клієнтів і приїжджих гостей буковинські ресторани охоче пропонують найсмачніші наїдки Буковинського краю та свої фірмові страви
"La mulți ani": у нас завжди смачно й по-домашньому! (на правах реклами)

Тут відвідувачам пропонують молдавську та європейську кухні. Окрім смачної їжі, особливу атмосферу створить інтер’єр.
Ми гарантуємо гідні умови праці та нове обладнання, офіційне працевлаштування, заробітну плату від 6000 до 10000 грн
Європейське швейне підприємство "Бібі Фешн" запрошує на роботу (на правах реклами)
Фабрика вікон "Болена": на честь 20-річчя – дитяче свято! (на правах реклами)
10 вересня о 15:00 в Центральному парку імені Тараса Шевченка на честь святкування 20-річчя з дня створення компанії "Болена" та такого ж ювілею роботи бренду "Rehau" в Україні влаштували незабутнє дійство для малечі.