100-річна Вероніка Клим ніколи у житті не зверталась до лікарів: "Приклав до місця, яке болить, оцет – оце і усе лікування". Тому, коли цього літа її привезли на "швидкій" посеред ночі до обласної лікарні і, як із жахом пригадує вона, "взяли аналізи", а потім запропонували операцію, жінка попрощалась із життям.
Операція минула успішно: уже за декілька годин пані Вероніка була у палаті – усміхнена і життєрадісна.
Перед операцією попрощалися із сином
Невістка Вероніки Клим пригадує, що свекруха ані краплі не злякалася, коли її посеред ночі схопив приступ апендициту. Єдине, що не була готова до такого болю.
– Ми щасливі, що лікарі врятували її. Щасливі також, що дожила вона до таких років, – каже невістка. – Хоча не можна сказати, що шанувала себе, бо усе життя важко працювала, трьох дітей народила, війну пережила. Коли було себе шанувати? Хоча принесла я днями їй яєць, а вона мені каже: "Не треба так багато. Я чула, що то шкідливо для печінки".
– Бідувала страшенно. Народила трьох синів. Перший помер у 10 місяців, другий – у 47 років. Чоловік 15 років тому помер, – розповідає Вероніка Клим. – Чи я нагрішила, чи я щаслива, але все ж дожила до такого віку. Я і не мріяла так довго жити. Колись моя 92-річна мама скаржилася, що їй усе болить. Я відповідала, що і мені болить, але ж я не доживу до таких років… А вийшло, що я її ще й пережила.
Вперше захворіла цього літа. Надвечір почав боліти живіт. І так боліло, що я не могла того болю терпіти. І лягала, і ходила, і стояла – страшенний біль. Довелося уночі розбудити сина. Кажу: "Викликай "швидку", нехай мене везуть до лікарні, нехай рубають, нехай роблять, що хочуть".
Лікарі завезли до обласної лікарні. Зробили аналізи уперше у житті. Я не думала жити. Гадала, що помираю. Сказали, що не дають наркоз, бо роки. Зробили операцію під таким наркозом, що я усе відчувала.
Завезли до операційної, син поцілував у губи: "Мамо, прощай"… Не сподівалися, що виживу.
Під час операції почала кричати, що мені болить, а хірург каже: "Мені легше, що ви кричите, бо я тоді знаю, що ви живі". Нарешті заспокоїв мене: "Я вже зашиваю".
Перевели до палати. Крапельниці мені клали – я ж то не знала про них ніколи.
Вижила. Але все одно помирати маю, бо на цій землі ніхто ще не залишився.
А життя було важким. Усе у біді. Хату своїми руками побудували з чоловіком. Усе життя працювала на полі. Тримали двох корів, свиней.
Зараз вже не маю живності біля хати, бо не можу утримувати. Щоправда, була у мене одна курка. Але цієї зими якось заходжу у сарай – щось курці голову від’їло. Мала з неї якесь яєчко. Така була велика курка. Шкода дуже…
Трішки горілки до апетиту – можна
Розпитуємо Вероніку Клим про секрет довголіття – може, їсть щось особливе чи у способі життя уся справа…
– Їла завжди, що попало. Городину, кабана, телят різали. Зараз уже нічого не до смаку – роки. Часом гадаю: "Оцього би зварила та їла". А зварю – воно недобре. Чи невістка щось принесе – також недобре. Немає того смаку вже у 100 років.
Можу ще кілька грамів горілки випити. Я так – "чуть-чуть" – для апетиту. Син мені купив пляшку горілки. Але склероз! Учора поклала біля миски трішки горілки, поїла капусту з м’ясом, глянь – усе з’їла і забула про ту горілку. Так і залишилася.
Одне добре у житті – з чоловіком дуже гарно прожила. Не знала ні кулака від нього, ні головиці. Можливо, тому так довго й живу. Але весь вік важко працювала.
– Є один секрет довголіття: вірити у Бога. Що Бог дасть – те буде, – каже Вероніка Клим. – Я зараз прошу Бога: "Дали мені довгий вік, то пустіть мені гріх, бо я жила то й грішила". Але ж жити хочеться. Подивишся на білий світ – файний він...