Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Послуги | Досьє | Досьє - відомі люди Чернівців Афіша | Пропозиція тижня | Юрист-онлайн | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Нещодавно у Чернівцях перебувала Емма Андієвська – відома художниця та поетеса з української діаспори в Німеччині. Відбулася виставка її картин у мистецькому центрі "Вернісаж", конференція, присвячена літературній творчості письменниці, а також відкриття її галереї у приміщенні Чернівецького музею діаспори. Пані Емма подарувала Чернівецькому університетові 100 своїх робіт. Вона досконало володіє українською мовою, хоча прожила за межами батьківщини більше 50 років. Тому цікаво та приємно було поспілкуватися з нашою гостею.
У 9 років перечитала всю світову літературу
– Скажіть, чому вас назвали Еммою?
– Емму ще називають Емілією. Таке ім’я в моєї мами. А я народилася дуже маленькою і хворобливою. Щоб я була здоровою, забобонні люди порадили назвати мене так, як маму. Але щоби потім не було плутанини, мене вирішили назвати Еммою – наче скорочено від Емілія.
– Ви завжди розмовляли українською?
– Вперше я почула її в 6 років. Я тоді сильно захворіла, і лікарі порадили змінити місце проживання. Я поїхала до Вишгорода. Там познайомилася з дорослими дівчатами – вони розмовляли українською, на них були вишиті сорочки. Дівчата такі гарні, гречні. І вони розмовляли зі мною, шестирічною! Так я вперше почула українську мову. Мати моя – з козацького роду, хотіла мене виховати на "вищу расу", на росіянку. Тому, коли вона почула, що я розмовляю українською, почала кричати: "Не сметь! На колени!". Але дітям треба забороняти так, щоби вони не знали, що це заборона. То я подумала: "А, тоді я буду розмовляти лише цією мовою". Так Україна влетіла в моє серце і назавжди там залишилася.
– Розкажіть про якісь незвичайні події з вашого життя.
– Якби розповісти всі мої пригоди – оце романи! Це тисяча й одна ніч.
Я була дуже хворобливою. За мною дивилися "ленинградские фриберички" – няні. Та не встигали вони озирнутися, як я мусила щось утнути. Якось намовила няню дозволити мені поплавати, і вже наступного дня в мене було запалення легень. Що не повернулася – то вже хвороба. Якщо я була в школі один місяць на рік – це вже добре. У 16 років у мене виявили туберкульоз хребта, і я 3 роки пролежала в гіпсі. Мусила все здавати екстерном. Але це мене навчило швидко все наздоганяти. Коли я прийшла до німецької гімназії, не знала жодного німецького слова. А там ще й було багато нових предметів. Але нічого – впоралася. Мені все давалося легко. У 9 років я перечитала всю світову літературу.
– У вас є діти?
– Картини – це мої діти. Вже у 9 років я знала, що мої діти – це малярство.
– Як ви творите?
– Я абсолютно фанатично живу в світі творчості. Ніколи не думаю над тим, що мушу щось написати. Коли твір надруковано, я вже сиджу в наступній книжці. Це як новонароджена дитина, а творчі люди завжди ходять "вагітні".
Я дуже люблю брати "затаскані" форми, про які вже багато писали. Кожне явище унікальне, все залежить від власних очей. Коли я писала "Роман про добру людину", відстежувала до найменших дрібниць те, що хотіла написати, тоді відкидала зайве і писала своє.
Що ж до малярства – картини я вже бачу готовими. Вони постають у моїй свідомості, і мені залишається їх тільки перенести на полотно. Це не моя заслуга, а Божа. Ніколи, малюючи, не роблю жодних поправок. Тільки я мушу поспішати, бо якщо не записати ці зображення, то вони поступово розсотуються.
Коли вам прикро –читайте Кастанеду
– Коли ви почали малювати?
– У 6 років мене попросили зробити ілюстрації до творів Боккаччо. Я виконала це своє перше "замовлення", і ніхто з оточуючих навіть не підозрював, що це замальовки 6-річної дитини.
– Ви десь навчалися малярства?
– Я ніде не вчилася, але знаю всі теорії, історію мистецтва. У 6 років я малювала реалістичні картини. Пікассо казав, що у 8 років він міг малювати, як Рафаель, а щоби розучитися малювати, йому потрібно було 15 років.
– Ваша поезія і малярство нагадують лабіринт...
– Лабіринт – це досконале, чітке вивершення людського духа. Лише та людина, що дивиться на нього згори, бачить, що він такий. Пересічним же людям здається, що це – заплутаність. А пересічна людина – це та, що обрізала себе до пересічності.
– Чому на ваших картинах зображено стільки комах?
– Комаха – це світ, який довкола нас, але якого ми не помічаємо, до якого ми не маємо жодного доступу. У мене ж комаха обернена на дорадника, янгола. На моїх картинах вони більше схожі на бегемотиків. Але це саме те, що наближає їх до людськості. Бо людина може сприйняти те, що інакше, лише у якійсь трансформації.
– Ваші художні роботи виконані переважно акрилом. Чому не олійними фарбами?
– Є і олійні. Але щоби сфотографувати олію, потрібен спеціальний фотоапарат. Я ж користуюся простеньким, дешевим фотоапаратом, який, до речі, може ідеально фотографувати. Крім того, акрил швидко сохне. А олія – дуже довго.
– Чому у вашій поезії переважають сонети?
– До 13 років мене дуже цікавила музика, компонування. Але, на жаль, я не вміла її записати. Музика почала зникати, врешті зникла. І якось перемістилася в поезію.
– Хто ваш улюблений письменник?
– Скажімо так: якщо вам дуже прикро в житті, читайте Кастанеду, але всі його твори, бо один твір зовсім не те уявлення дає.. Взагалі я "всеїд", дуже багато читаю. Улюблений – Маларме. Він зрушив усю систему віршування. Саме на ньому базується вся модерна поезія у всіх її відхиленнях. Маларме – вершина всіх поетів і часів.
Треба падати,
а робити, інакше нічого не вийде
– Коли ви встигаєте творити?
– Я працюю по 18 годин на добу. Якби я зважала на обставини, то ніколи жодного рядка, жодної картини не намалювала би. Те, що я робила, було проти природи. Потрібно було і на роботу піти, а американська праця така – на секунду відходиш, на секунду приходиш, і з чоловіком треба поспілкуватися. Кожного дня мені залишалося 20 хвилин на себе. За цих 20 хвилин я мала все зробити. Я писала "Роман про людське призначення" 10 років, "Роман про добру людину" – 4 роки, не перечитуючи того, що написала. І все це – на одній ноті. Тепер маю трохи більше часу на себе. Маю енергію без кінця. Думаю, що не зосереджую свою увагу на мотлохові.
– Які у вас плани на майбутнє?
– Лежить недописаний роман. Але дуже мало часу – потрібно і вдома поприбирати, і ніхто, крім мене, це не зробить. Але треба, бо інакше ви будете жити в нечистоті, і тоді у вас не буде енергії. Це дисципліна, без якої людина втрачає людські властивості.
– А як ви долаєте негатив?
– Людина для того й існує, щоби долати труднощі. Кожна людина має здатність перетворювати негатив на позитив. Треба не бажати іншій людині зла, хай навіть ворогові. І тоді ви побачите, як у вас росте енергія.
Коли вам погано, пам’ятайте: ви могли народитися дефектним, без руки, без ноги. Але ж як чудово, що це не так. Розвивайте в собі здатність тішитися з дрібниці. Ось крапля на ніс упала. Яке чудо!
– Ви завжди така, як зараз?
– Маску одягає та людина, яка не має енергії бути. А я маю.
– В чому секрет вашої молодості?
– У мене все життя – це марафонський біг. Я не думаю, не маю часу зосереджуватися, думати про себе. Думання про себе паралізує велику частину вашої енергії. Думайте про речі, які ви робите. Якщо ви скеровуєте свою енергію на те, що б вам хотілося втілити, ви випростуєтеся.
Провидіння дарує кожному скарби. Тільки переважно люди ледачі і викидають їх.
– А у вас ніколи не буває депресій, меланхолії?
– На цей "люкс" у мене немає часу. Це лише в тих, хто має багато часу, грошей. Кріпко доведеться – ото забудете і про депресії, і про все.
– Як обрати свій шлях?
– Правильного шляху немає. Існує турецька приказка: "Якщо ти нічого не маєш – поший собі капці. Не можеш капці – посади маленьке деревце, а якщо нічого не можеш – скажи будь-яке гарне слово комусь іншому". Оце й покликання – як людина щось робить. Можливості реалізації себе безмежні. Тільки справу не можна відкладати на завтра, бо завтра нічого не зробите. Треба падати, а робити. Інакше нічого не вийде. Буття відбувається не колись, а тепер, цієї секунди. Оце життя. Це щось надзвичайне. Ми випадково в цей світ прийшли, не знаємо, чому прийшли і чому відходимо. Але це щастя. Це як у школі – побути і чогось навчитися. Це єдина можливість щось зробити. Отже, поспішайте!
– Які у вас враження від
Чернівців?
– Нема слів – захоплення. Я тут уперше. Чарівне місто. Старі будівлі, конфігурація, розташування – все. Але для мене основне – це люди. А це – ви. А ви такі неповторні. Це те, що творить Україну. 
Рейтинг:
(голосів: 1)
30-09-2006, 18:48
Коментарів 0 Переглядів 2325

Теги -
Новини партнерів:
Популярне Коментують
• Новини
Погода, Новости, загрузка...
Політична клоунада як апогей безвідповідальності
Як у влади, так і в опозиційних політиків мета - власні політичні інтереси, а вже потім Україна та її люди
Loading...
Буковинська кухня: 8 "смачних" пропозицій від ресторанів у Чернівцях (на правах реклами)

Для своїх постійних клієнтів і приїжджих гостей буковинські ресторани охоче пропонують найсмачніші наїдки Буковинського краю та свої фірмові страви
"La mulți ani": у нас завжди смачно й по-домашньому! (на правах реклами)

Тут відвідувачам пропонують молдавську та європейську кухні. Окрім смачної їжі, особливу атмосферу створить інтер’єр.
Ми гарантуємо гідні умови праці та нове обладнання, офіційне працевлаштування, заробітну плату від 6000 до 10000 грн
Європейське швейне підприємство "Бібі Фешн" запрошує на роботу (на правах реклами)
Фабрика вікон "Болена": на честь 20-річчя – дитяче свято! (на правах реклами)
10 вересня о 15:00 в Центральному парку імені Тараса Шевченка на честь святкування 20-річчя з дня створення компанії "Болена" та такого ж ювілею роботи бренду "Rehau" в Україні влаштували незабутнє дійство для малечі.
Комп’ютерна академія "ШАГ" в Чернівцях допоможе стати крутим ІТ-шником (на правах реклами)

Тепер у чернівчан є унікальна нагода навчитися працювати зі своїм комп’ютером максимально продуктивно; здобути навички, які допоможуть крокувати в ногу з часом і не хвилюватися про те, як заробляти достатньо. Ця можливість з’являється завдяки відкриттю в Чернівцях філії міжнародної комп’ютерної академії "ШАГ".