У Чернівцях 11 вересня відбулася подія потрійного мистецького значення. Як і обіцялося, вперше чернівчани побачили легендарного письменника Любка Дереша із новим романом "Намір!", було презентовано новий випуск часопису "Потяг-76" , а саме "Потяг до Польщі", та урочисто закладено перший камінь пам’ятника Казимирові Малевичу, який, як обіцяв художник Анатолій Федірко, буде встановлено рівно через три тижні. Захід виявився цікавим та інтригуючим, насичена програма привабила величезну кількість шанувальників сучасного мистецтва. Усі охочі мали змогу поспілкуватися зі своїми улюбленцями, а ми у свою чергу не забарилися побалакати з 23-річним генієм сучасної української літератури Любком Дерешем, який за останні три роки встиг видати чотири успішні книжки та наробити достатнього галасу в українському літературному просторі.
– Любку, ти часто пишеш про наркотичні речовини найрізноманітнішого походження. Маєш особистий досвід у цьому?
– Ні, я цим не захоплююсь і ніколи в житті не пробував. Чесно! Зараз я навіть тютюн не палю, покинув ще десь три роки тому, коли закінчував роман "Архе". А ще я вже давно не вживаю алкоголю.
– Розкажи про свій скандальний перехід із видавництва "Кальварія" до "Дуліб".
– Насправді ситуація не така скандальна, якою її малюють. Вона має цілковито прагматичний характер. У видавництві "Дуліби" мені запропонували цікаві умови співпраці в юридичному плані. А тим часом "Кальварія" наполягала на угоді, що передбачала довічне право видавництва на мій останній роман. Наразі я цілком задоволений своїм вибором. Спочатку мав певні сумніви, але після виходу "Наміру!" перевпевнився, що працюю зі справжніми професіоналами.
– Повідай про "психоделіку" як твій особистий стиль написання. У чому полягає його суть?
– Це поняття дуже обширне. Думаю, його суть допоможе зрозуміти моя остання стаття "Вічні пошуки іншого. Чотири хвилі психоделії у музиці". Можливо, вона більше буде зрозумілою студентам-психологам, однак той, хто цим цікавиться, обов’язково знайде щось цінне для себе. Щодо психоделії, то це насамперед явище, що допомагає відкрити душу. Мій текст діє у схожому напрямі. Принаймні мені так здається.
– Твій третій роман "Архе" є певним експериментом, він істотно відрізняється від попередніх робіт. Натомість новий "Намір!" є поверненням до концепції перших двох книжок. Експеримент не вдався?
– Особисто я вважаю, що експеримент, безумовно, вдався. А новий роман "Намір!" є швидше не поверненням, а петлею, яка вийшла на новий якісний рівень. Для мене "Намір!" є найбільш завершеною та найвдалішою книжкою з-поміж інших моїх робіт.
– Скількома мовами перекладено твій дебютний роман "Культ"?
– Наразі двома. Але зараз тривають переговори та відбувається процес перекладання роману ще двома мовами: сербською та угорською.
– Окрім літератури, чимось займаєшся?
– Ну, окрім загальнолюдських побутових речей, займаюся журналістикою, тобто пишу різноманітні статті. А за освітою я – бухгалтер, тож можливо займатимуся своєю прямою спеціальністю: працюватиму з фінансовою системою тощо (сміється).
– Хоча б хтось із твоїх персонажів схожий на тебе?
– Дехто схожий. Федя, наприклад, герой "Поклоніння Ящірці" та "Наміру!" (сміється). Та, по-суті, всі персонажі так чи інакше схожі на мене. Просто я вважаю, що не можна списати риси якоїсь людини, не маючи їх у собі. Виходять такі собі субособистості, кожна з яких проходить через автора.
– Певний час ти принципово відмовлявся давати інтерв’ю: це інтрига у стилі Пелевіна чи якісь особисті переконання?
– Просто у той період я вважав це необов’язковим. Але всі періоди починаються та закінчуються. Зараз я спілкуюся з пресою, можливо, пізніше щось зміниться. Так само можливо, що пізніше я стану вам нецікавим. Усе можливо...
– Яку книжку ти зараз читаєш?
– Оце взяв із собою в дорогу і вже прочитав " Піраміди невидимі" Ганни Стеців (Герман). Це проста, але вишукана проза, побудована на людських взаєминах.
– З ким із українських письменників товаришуєш?
– З Іздриком та Покальчуком. Просто так виходить, що вони найчастіше поряд. Звичайно, підтримую дружні стосунки також з іншими письменниками: з Карпою, але вона все у Києвах та Гвінеях, Жадан – у Харкові. Мені за ними не вгнатися…
– Чому так не любиш, коли тебе називають генієм?
– Я не те, щоб не люблю, просто ставлюся до цього з певним скепсисом. Такими словами не варто кидатися. Це, як казав Жадан: "Коли я був малий, то думав, що такими словами, як геній, не кидаються просто так, а тепер бачу, що люди так роблять зазвичай".
– Як мені відомо, в тебе десь є прихований готовий текст під назвою "Наркотичні рослини Східної Європи". Плануєш його видати?
– Зараз не бачу у тому потреби. Якщо би мені заплатили тисяч сто-сто двадцять доларів, я би, можливо, пішов на компроміс із совістю і видав його. А поки що...