Одразу два унікальні відкриття нещодавно зробили чернівецькі науковці на Сокирянщині. Вони виявили стоянку мамонтів та знайшли материнську колонію кажанів. Подібні знахідки є унікальними не тільки для України, а й для світу.
– Каньйон Дністра – це унікальна пам’ятка природи, – розповідає науковець, депутат обласної ради Ольга Киналь. – Ця природна структура виникла на місці тектонічної тріщини. Дністровські стінки – це дуже особливий вид ландшафту, подібне можна нині побачити хіба що у підручниках.
На берегах річки любили селитися первісні люди
Колись, десятки тисяч років тому, тут був лісотундростеп, яким бродили мамонти, а ще раніше – динозаври. Інтерес до цих місць, які в історії відомі як Пониззя, у науковців виник давно. Досліджуючи дністровську стінку, науковці виявили нашарування, яким приблизно 20 тисяч років, є і більш пізні – трипільський, черняхівський шари, що належать до ранньоримських часів, і звісно ж, давньоруські нашарування (Х-ХІ століть). Історики припускають, що на території сучасних Ломачинців та Непоротового колись було місто, ймовірно, відомий з давньоруських літописів Кучулмів.
На розмитих водами берегах Дністра науковці часто знаходять рештки трипільської культури, зокрема крем’яні знаряддя праці. Ще багато років тому на території села Молодове виявили абсолютно унікальну знахідку – палеонтологічну стоянку з кісток мамонта. Подібних у Європі є лише чотири – у Румунії, Молдові, Австрії та Чехії. Але через будівництво Дністровської ГЕС, коли виникла потреба у водосховищі, село Молодове разом з археологічною знахідкою затопили. Аж ось кілька тижнів тому чернівецькі історики знайшли ще одну стоянку з мамонтових кісток. Їхнє відкриття вже підтвердили брюссельські науковці.
Пишаються чернівецькі історики й ще однією знахідкою – наскельними малюнками. Їх вони виявили, досліджуючи стінку гроту 1998 року. Столичні фахівці засвідчили, що зображення належать до Х-ХІІ століть, а деякі – ймовірно, навіть до VI-VII століть. Петрогліфи VI століття досі виявляли лише у болгарських печерних монастирях.
Зазвичай у світі подібні місця ретельно охороняються державою, а ось на дністровських наскельних малюнках часів Київської Русі нещодавно з’явився напис червоною фарбою: "Юля, я тебя люблю".
Саме тому науковці нині тішаться, що неподалік знову діє Галицький (від назви села Галиця, – ред.) чоловічий печерний монастир. Ченці бодай трохи оберігають ці місця від любителів шашликів та пригод.
Ченці повернулися сюди 1998 року
Печерний монастир на Дністрі поблизу Галиці з’явився багато років тому. Щоправда, історичних згадок про нього збереглося мало. Перші згадки про Галицький монастир датуються давньоруськими часами. Потім, аж до ХVIII століття, з багатьох історичних причин про життя ченців тут нічого невідомо. Є згадки ХІХ і початку ХХ століття. Фактично монастир проіснував до 1946 року.
– Коли прийшли радянські війська, – розповідає монах Антоній, – тут жили дванадцять ченців. Їх усіх розстріляли, а тіла кинули у Дністер. Одного монаха тоді не було, і він вцілів, прожив тут до 1965 року. Коли чернець помер, його останки забрали родичі з Кельменеччини, там його і поховали.
Під час землетрусу 1975 року зазнала руйнувань й монастирська Миколаївська церква. Описується в історичних документах і один феномен, який спостерігали тут 1820 року. Очевидці свідчили, що у ніч з 21 на 22 травня (напередодні свята літнього Миколая), над монастирем утворився хрест із зірок. Саме після цього церкву і назвали Миколаївською.
Повернулися сюди ченці знову лише 1998 року. З благословіння владики Онуфрія четверо монахів з Хрещатицького монастиря прийшли до Галиці й тут оселилися. Спочатку мешкали у хаті в селі, а потім відбудували келії, церкву і перебралися до монастиря.
Третю материнську колонію кажанів виявили у Галиці
Давній монастир не був подібний до сучасного. Раніше ченці жили у печерах. Нині збереглася лише одна келія монаха-аскета. У печері було місце, де молилися (воно завжди спрямовувалося на схід), місце для вогнища, кам’яна плита, на якій спав чернець, і могила. Коли монах помирав, його там відразу і ховали, закриваючи гріб великим каменем. А на місце небіжчика приходив інший монах. Як не дивно, але науковці у чернечих могилах не виявили жодних решток кісток.
Нині у монастирі мешкає троє монахів і семеро послушників.
Досі у монастирі збереглися місця, які не досліджувалися археологами. Тому науковці і просять ченців бути дуже обережними. Там можуть бути цінні рештки різних нашарувань та різних епох. Свідчення тому – нещодавно виявлена материнська колонія кажанів.
Від Дніпра до західних кордонів України є тільки три материнські колонії кажанів: у Вінницьких штольнях, у печері Буковинка і третя – у Галицькому монастирі. Материнська колонія – це окремі місця у сухих теплих печерах, де з року у рік розмножуються кажани у природному середовищі. Трапляється, що кажанів можна зустріти десь на горищах чи підвалах, але там вони постійно не живуть. Нині ченці зробили двері до печери, але зберегли отвір, через який кажани вилітають і залітають.
Цілком ймовірно, що у цих природних унікальних місцях науковці згодом віднайдуть маловідомі чи зовсім невідомі види тварин, комах чи рослин.