Минулого тижня загроз, що обсідають національну безпеку України, як сині мухи підгнилий апельсин, додалося. Це те, що давно знало майже все населення, але лише тепер було артикульовано на останньому засіданні РНБОУ, це – як ви вже здогадалися – житлово-комунальне господарство України. Президент Ющенко про це саме ЖКГ сказав, як завжди, просто і доступно, воно, мовляв, є "ключовою інфраструктурою нації". А позаяк наразі перебуває в хронічно гостро-кризовому стані, то це вже становить загрозу політичній стабільності і безпеці. Перекладаючи із суконно-бюрократичної мови нормальною людською, це означає, що найбільшими воріженьками України і українців є вже не турки і татари, не москалі і ляхи і навіть не комуністи чи націоналісти, а …гнилі труби, якими – теоретично – ми маємо отримувати газ, воду, тепло. І вони, ці "воріженьки", ніколи не згинуть, як роса на сонці, тобто самі по собі (до речі, від часу написання Павлом Чубинським гімну України ще не один не згинув), їх треба просто поміняти. Старі діряві поіржавілі водогінні труби на, скажімо, мідні. Воду і газ (вогонь по суті, хоча і блакитний) загнуздати лічильником. Тепла, якщо холодно, шукати не в ЖРЕПах, а в своїх душах, тобто мається на увазі, що не варто чекати допомоги від чужого дядька, хатній затишок можна створити і власними руками. А помінявши гнилі труби на мідні, можна скористатися набутим досвідом і поміняти також владу.
Таким чином ми підійшли до іншої, крім ЖКГ, загрози національній безпеці України. Влада за своєю природою, звичайно, не повинна бути такою, а влада патріотична, ефективна, безкорислива, більше того, як може усуває будь-які загрози. Але коли найвищі владні інституції стають джерелом хаосу, то як це назвати? Коли кілька верховних центрів прийняття рішень, замість консолідуватися для вироблення відповідей все новим і новим викликам, по суті воюють між собою засобами законів, постанов, вето… Коли парламентська більшість "обрізає" уряд від небажаних міністрів по-садистськи, як один англійський лорд хвоста своєму фокстер’єрові – кожного дня по шматочку, аби не було так боляче… Що це, як не загрози? На загал в історії людства лідери суспільства здебільшого хаос перетворювали в порядок, у нас же ті, хто вважає себе лідерами, схоже, взяли на себе місію із хаосу творити… ще більший хаос. Дехто стверджує, що цей хаос не простий, а він, як апельсини дворічної давності в уяві однієї пані в хутряній шапці, "наколотий", тобто політичний хаос в Україні – інспірований, контрольований, керований. Як демократія в Російській федерації.
Звідси випливає наступне питання: чи загрожує національній безпеці України, поряд із рідним ЖКГ і двовладдям, також і Росія? Знову ж таки, як країна-нація сама по собі – ні, але як агресивна енергетична імперія – так. І не лише Україні, а й всій теплолюбивій Європі. Там пішов поголос, що Росія має намір створити такий собі "газовий ОПЕК", залучивши до свого "Газпрому" такі країни, як Алжир, Іран, Катар, Лівію, всіх експортерів газу Середньої Азії вкупі з Туркменистаном і поставити таким чином Європу в залежність від газової монополії. У політичних колах Польщі у відповідь з’явилась ініціатива на противагу "газовому ОПЕКу" створити "енергетичне НАТО" з Україною, звісна річ, як одним із фундаторів.
Веселі, брате, часи настали, чи не так? З одного боку – "газовий ОПЕК", з іншого – "енергетичне НАТО", а посередині – "два Віктори в одній Україні". Куди там казковим вогню, воді і мідним трубам...