Що й казати, не чоловіча це справа – душу перед публікою розкривати. Гидка, прямо скажемо, справа – ділитися інтимним з незнайомими людьми. Бодай примарне виправдання, яке я можу для себе вигадати, – це термін давності: як-не-як, минуло два роки, пристрасті вляглися, тож можна спробувати навіть на власне кохання поглянути відстороненим оком.
Жодних сумнівів: я Її кохав. Дні і ночі, проведені з Нею на Майдані, були найщасливішими в моєму житті. Особливо ночі. Особливо ніч з 27 на 28 листопада. Вона тоді трохи злякалася. Все допитувалася: що ж це буде з Україною і з нами? Тієї ночі нас обсідали чутки. Ми щойно здолали випущених із підземель і привезених до Києва тролів. Здолали не зброєю, а канапками й гарячим чаєм. "Канапкі, – як могли, повторювали тролі, – а водкі нєту?" – "Водкі нєту, – відповідали ми, – пийте чай". Врешті-решт вони визнали, що людина, якщо втягнеться, то питиме й чай. І трохи втихомирилися. Тим часом їхній – тролів – володар, навпаки, страшенно розлютився і звернувся по допомогу до плюгавого самодержавного карлика з сусіднього царства. У відповідь карлик, згідно з чутками, вислав свою звиклу до миротворчих набігів орду. "Не бійся, – заспокоював я Її, гамуючи власний страх, – вони не наважаться. На нас дивиться – і навіть заздрить нам – цілий світ". Тарас Григорович готичним голосом Андрія Середи підбадьорював: "І помоляться на волі невольничі діти!.."
Вони справді не наважилися – і ми влаштували собі Великий Карнавал. Так, моя кохана – Помаранчева Революція – була революцією карнавальною. Тепер я розумію, що саме за це й покохав її. Адже карнавал, витоки якого сягають глибин колективного несвідомого, – це ідеальне "два в одному". В карнавалі втілена споконвічна мрія людства про Золотий Вік, він поєднує в собі риси священного ритуалу і веселої розваги, духовного воскресіння і тілесного задоволення. Карнавал – мудрий і дотепний водночас, він дарує спільноті чуття єдиної родини, перетворює народ на сакральне космічне тіло і – через висміювання – нагадує владі про її вельми обмежену тимчасовість. Брати участь у карнавалі означає дихати свободою і жити за її законами. А які карколомні сюжети розігрує карнавал! Король оголошується блазнем, блазня натовп здіймає на трон і оголошує королем. Як нагороду новокоронований блазень отримує прекрасну принцесу з розплетеною косою. Люди на площі святкують цей містичний шлюб…
Втім, пригадую собі, що перші підозри у мене виникли вже тоді, в кульмінаційному пункті мого з Революцією роману. Зокрема, мені бракувало ритуальної жертви. О ні, звісно, я не бажав смерті жодному з учасників карнавалу, проте якусь замінну офіру небесам – якогось цапа чи барана – слід було принести. Скажімо, румуни: пристрелили вчасно свою худобинку – і вже вступають до Європейського Союзу. З іншого боку, – намагався відігнати недобрі передчуття я, – можливо, наш карнавал справді унікальний? Може, якось воно складеться й так? Не склалося.
Про подальше не хочеться й згадувати. Я мусив повертатися додому. Ми з моєю Коханою пообіцяли навзаєм ніколи не забувати одне одного і щолистопада зустрічатися на Майдані. Але… Але випханий нами нагору блазень спочатку вроїв собі, що він – справжній король, а потім його інфляційна персона взагалі роздулася до розмірів Месії. "Не зрадь!" – пафосно наставляв він мене, а сам дедалі непроникніше ховався від усіх родичів моєї Коханої за все густішим почтом старого короля. Він вбивав Її довго й бездарно: з якоюсь безглуздою методичністю то перекривав Їй кисень, а то заходився робити штучне дихання. Аж нарешті в серпні цього року – доконав. Після чого – цілком у блазенському стилі – сів і тяжко зажурився над небіжчицею: "Спостерігаю, – зітхнув, глибокодумно розглядаючи трупні плями, – наявність тривожних симптомів…"

P.S. Чи можна Її повернути до життя? Теоретично так. Для цього знову потрібен великий карнавал, в арсеналі чудодійних властивостей якого є і символічне воскресіння з мертвих. Але чи можливий у нас ще один такий карнавал? Сумніваюся. Єдине, в чому я більше не сумніваюся, то це в своєму ставленні до блазня, який відібрав у мене Кохану.