Не радив би шановним читачам шукати винесений у заголовок термін у словниках іншомовних слів, хоча самих цих слів у цьому коментарі буде більш ніж достатньо. Бо не може без них українська політика. І не тому, що наші політики такі ерудовані, знають мови, читають на ніч Британську енциклопедію, а тому, що нерідко за малозрозумілим терміном чужомовного походження можна приховати справжню суть явища. Наприклад, 1990 року компартійна номенклатура УРСР (тодішній керівний клан) ніяк не могла сприйняти термін "незалежність", зате погодилася проголосувати за суверенітет Радянської України, не завдаючи собі клопоту поглянути в словник і дізнатися, що суверенітет – це незалежність держави з усіма відповідними наслідками. На початку другого походу Л. Кучми у президентство з’явився термін "імплементація", що воно – знати вже не цікаво, бо як він раптово з’явився, так швидко і щез у вирі касетного скандалу.
Нинішній владно-політичний момент в Україні позначений серед іншого новим цікавим теж іншомовним словом "контрасигнація" (не плутати з контрреволюцією), що означає необхідність візування прем’єром і профільним міністром певних президентських указів, а по суті засвідчує перетягування владних повноважень в умовах двовладдя.
Але найбільше іншомовних слів зазвучало минулого тижня на східному і західному фронтах української зовнішньої політики. Це і сихронізація, і пролонгація, і реадмісія, і парафування вкупі з ратифікацією. Все, як водиться кожної пізньої осені, почалося з газу (до речі, теж слово іншомовне – голландське gaz від давньогрецького хаос). Як українські урядовці не відхрещувалися би від в’їдливого журналістського припущення, що "дешевий" (130 дол. за тис. м. куб) газ можливий лише в обмін на політичні поступки, російські зверхники їх просто-таки "продали": М. Фрадков вимовив "синхронізація", а В. Путін – "пролонгація." Перший мав на увазі одночасний вступ України і Росії в СОТ (навмисно для М. Азарова, який по-іншому інтерпретував прем’єра РФ, цитуємо Словник іншомовних слів: синхронізація – від давньогрецького "синхронос" – одночасний), а другий – продовження базування ЧФ РФ у Севастополі після 2017 року, що по суті унеможливить вступ України до НАТО.
На тлі цього україно-російського жонглювання малозрозумілими словами (і ділами) Україна активізувалася і на традиційно протилежному європейському векторі. Президент Ющенко взяв участь у саміті Україна-ЄС у Гельсінкі, де вкотре запевнив західних любих друзів у незмінності євроінтеграційного курсу країни. Зазвучали іншомовні терміни. Було парафовано (підписання ініціалами) угоди про спрощення візового режиму для деяких категорій громадян України та про реадмісію (видавання громадян третіх країн, зрозуміло, кого, звідки і куди, що, в разі реалізації, перетворить Україну у відстійник нелегальної міграції), а на словах проговорено можливість створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, що, як вкотре наголосили єврокомісари, неможливо без вступу України до СОТ. А як ти туди вступиш, якщо – синхронізація? До того ж над згаданими парафованими угодами теж загрозливо нависає ще одна "ція", у даному разі ратифікація (затвердження парламентом міжнародної угоди). Бо не факт, що Європарламент ратифікує спрощення візового режиму для українців, а Верховна Рада – реадмісію. І тоді з черговим етапом євроінтеграції вийде, як завжди, коли перед тим хотіли, як краще. Але надовго, якщо не назавжди, у певної частини політичного класу України збережеться нав’язлива ідея про ту саму євроінтеграцію в умовах вкрай несприятливих для цього, що в свою чергу ще більше загострить хворобливу реакцію на все, що євро – у їхніх проросійських опонентів.Отож, уже можна говорити про такий собі "євроз" (прохідне від "євро-" і "невроз", а у деяких випадках – "психоз").