Неактуальний уже марксизм-ленінізм довгі роки учив нас, що все людське існування в історичному вимірі неухильно розвивається шляхом прогресу, тобто від простішого до складнішого, від гіршого до кращого, від примітивного до досконалого і так далі до безкінечності. Але безкінечність у марксистів-ленінців була не простою, а золотою, бо передбачала на найвищому шаблі суспільного поступу настання епохи всезагального щастя.
Дійсність спростувала це на загал утопічне вчення, але не цілком. У тій частині, що стосується науки і техніки, економіки і технології, виробництва і споживання таки так, прогрес – є! Якщо, скажімо, військовий злочинець Наполеон Бонапарт наприкінці ХVІІІ столяття розстрілював полонених турків із кремінних рушниць, то вже у ХХ столітті цілі ватаги високопоставлених злочинців знищували не лише полонених вйськовиків, а й цивільне населення за допомогою кулеметів, газових камер і атомних бомб. Революційну французьку гільйотину після вдалого перевороту 1917 року в Росії замінив хоча не такий надійний, зате технічно значно досконаліший "товариш маузер". Те ж саме з геноцидом. Якщо в СРСР у 30-х роках "шкідливі для побудови соціалізму" селянські маси винищували голодом, у Камбоджі у 70-х роках червоні кхмери вибивали "класово чужих" простими сапами, то вже у 90-х роках на Балканах етнічні чистки здійснювали за допомогою автоматичної стрілецької зброї, гармат і мінометів.
Кілька наведених вище, а також сотні й тисячі ненаведених прикладів спонукають до висновку, що, незважаючи на науково-технічний поступ, у тій сфері, що стосується людської природи, моралі, соціальних зв’язків прогрес дуже часто чергується з регресом. Це помітив ще давногрецький філософ-ідеаліст, теоретик державобудівництва Платон. Він стверджував, що кожна держава розвивається циклічно, тобто еволюційний розвиток перемежовуєтся провалами деградації. А справа тут не в об’єктивних законах, а в людській натурі, яка, за Платоном безнадійно зіпсована.
Не чужа нам Україна наприкінці 2004 року ніби подарувала людству новий тип революції – "помаранчевої", що передбачала не те що безкровність, а взагалі любов, доброту, дружелюбність до опонентів і тотальну лагідність у супроводі безкінечного співання гарних пісень. Здавалося би, що після київського Майдану в світі повинні практикуватися саме такі – неагресивні, мирні, "цитрусові" революції. Але "прогрес" здійснив черговий виток і в Угорщині минулого тижня спалахнув стихійний вуличний антиурядовий бунт із пролитою кров’ю, спаленими автомобілями...
В Україні наших днів наочно можна спостерігати цю контрфазовість технологічного і людського. У моєму селі, наприклад, мобільними телефонами користуються навіть фірмани (їздові за колгоспною термінологією), але із соціальним оптимізмом після провалу Майдану, за цинічного нехтування владною верхівкою "помаранчевими" ідеалами, є проблеми. Загалом з’являється передчуття, що одночасно із деяким поступом у галузі високих технологій Україна повертається у такий собі застій брежнєвського типу з аморальними подвійними стандартами і просто красивою брехнею.
Щодо питання про глобальну двоїстість світового буття досить влучно висловився відомий американський політолог, соціолог, футуролог Френсис Фукуяма: "Існують два процеси, які йдуть паралельно. У політичній та економічній сферах історія виявляється поступальною і керованою, що в кінці ХХ ст. сконцентрувалася в ліберальній демократії... Зате в соціальній і моральній сферах історія виявляється циклічною... Ніхто не гарантує, що в циклі відбуватимуться покращення".