Нещодавно у Чернівцях відбувся перший відкритий буковинський фестиваль ушу, в якому взяли участь близько 30 гостей з різних міст України. Фестиваль був організований Чернівецькою обласною федерацією ушу, гунфу та цигун для ознайомлення чернівчан з культурою цього бойового мистецтва та пропаганди здорового способу життя.
Чернівецька обласна федерація ушу – одна з найстаріших в Україні (заснована наприкінці 80-х років). Зараз федерація нараховує до 25 прихильників. Старших учнів Віктора Мігалчана, Андрія Охрімовського та Володимира Журавльова тренує шифу (з китайської "шифу" – учитель) Чжоу Лянь Це. А вони вже займаються з молодшими учнями у спортзалі гімназії №4.
Як розповів Віктор Мігалчан, існують три рецепти досягнення успіху: спосіб, вчитель, учень. Потрібно знайти правильний спосіб навчання, доброго вчителя, і, звісно, багато залежить ще й від самого учня. "Воно дає те, що ви шукаєте, – стверджує Віктор. – Це таке повноцінне мистецтво, що містить у собі все. Ми любимо свою справу, займаємося нею постійно. Люди до нас приходять оздоровлюватись – як зовнішньо, так і внутрішньо. Існує переказ про монастир, до якого люди приїжджали на лікування, але могли перебувати там лише з умовою, що будь-яку роботу виконуватимуть з посмішкою. Так і в нас – ми завжди тренуємося у гарному настрої.
Ушу допомагає знайти себе, самореалізуватися. Воно робить людину дисциплінованою, порядною, чесною, сильною, витривалою, навчає побороти себе. Немає брудних думок, бажань. Перемагаючи себе, ти самовдосконалюєшся. Багато залежить не так від фізичної сили людини, як від внутрішньої волі".
Чернівецька федерація також провадить курси цигун та гунфу. Цигун (з китайської "ци" – енергія, "гун" – робота, разом – робота над внутрішньою енергією) – древнє китайське мистецтво саморегуляції, підтримання свого здоров’я в гарному стані. А час і витрату сил на оволодіння майстерністю цигун називають гунфу.
Альона Скиба, займається ушу три роки: "Тут, незалежно від віку і статі, фізичної підготовки та моральних рис, не існує жодного поділу. Усі ми є учнями, а на тренування приходимо, щоби випробовувати себе, загартовувати своє тіло, зміцнювати м’язи, а головне – навчитися розуміти своє внутрішнє "я". Як представниця жіночої статі, я часто буваю в меншості, але це мені не створює дискомфорту. До мене хлопці ставляться, як до сестри, у всьому підтримують. Я не така сильна, як вони, тому іноді працюю більше, щоб набути сили і вдосконалити техніку".
Сергій Іванюк, 21 рік, відвідує заняття місяць: "Мені ушу так подобається, що не можу передати. Це треба відчувати. Виробляється сила волі, самоорганізація. Рухи стають чіткішими, м’язи сильнішими. Відколи почав займатися, кинув палити, вживати спиртні напої".
Володимир Журавльов, 21 рік, займається ушу чотири роки: "Це мій спосіб життя. Заняття дали мені витримку, змінили характер, погляд на взаємини між людьми – зокрема, я зрозумів, що всіх потрібно поважати, підтримувати, розуміти. Як сказав один шаолінський монах, ушу вчать, щоби допомагати людям".

Довідка
Ушу (з китайської "у" – воїн, воєнний, "шу" – мистецтво, разом – воїнське мистецтво) – це стародавнє китайське бойове мистецтво, невід’ємний елемент китайської культури. Існують дві легенди щодо виникнення ушу. Перша – воно було винайдене при Шаолінському монастирі монахом на ім’я Дамо (його індійське ім’я Ботхіт-Харма), який просидів у печері 9 років, медитуючи, і для того, щоб зміцнити ослаблене тіло, створив комплекс вправ, названих згодом ушу. За другою легендою, ушу винайшов в ІІ ст. до н. е. китайський лікар, спостерігаючи за тваринами.
Ушу розповсюджене у Південній та Північній Америці, Європі, Австралії. Після перебудови воно з’явилося і в Україні.