29 лютого високосного року люди з хати боялися виходити, не те що дні народження святкувати. А ось чернівчанка Анна Грицюк народним забобонам не вірить і відзначатиме свій 36-ий день народження.
– Високосний рік для мене звичайний – просто у календарі стає на один день більше. День 29 лютого мені приємний тим, що у цей день про мене згадують утричі більше людей, ніж зазвичай, – каже Анна. – Маю традицію святкувати дні народження щороку – 28 лютого і першого березня. А раз на чотири роки випадає нагода відзначити свято три дні поспіль. Мій день народження – це початок весни. Тому вже другого березня кажу чоловікові: "Пахне весною!"
"Нам вже стільки-то, а тобі всього чотири"
Анна народилася за десять хвилин до півночі у ніч на перше березня. Проте лікарі у пологовому будинку принципово вирішили записати дату народження 29 лютого.
– Бабуся розповідала, що тато прийшов додому дуже обурений, – продовжує жінка. – Разом з мамою народжувала моя хресна мати. Діти народилися з різницею у декілька хвилин. Її сина записали першого березня, а мене 29 лютого. Коли була меншою, думала, що цей факт ображає мою сутність. Як це – у всіх є день народження, а у мене немає! Згодом почала дивитися на це по-філософськи. Навіть однокласники говорили: "Нам вже стільки-то, а тобі всього чотири".
У дитинстві дні народження дочки відзначали з періодичністю у чотири роки. Коли матері не стало, батько одружився з іншою
жінкою. У мачухи була дочка, народжена 20 лютого. Тому дні народження дівчаток справляли в один день.
– Смаку шоколадних цукерок не забути. Здавалося, що тих мандаринів-апельсинів було так багато! – пригадує Анна. – А книжка "Гуси-лебеді", подарована на восьмиліття, – найяскравіше враження з дитинства.
На 16-річчя – перший солідний міні-ювілей, який ділиться на чотири, – Анні подарували набір косметики. Кращого подарунку годі було уявити, адже у школі дівчаткам рідко дозволяли фарбуватися. На 28-ий день народження діти привітали вчителя у школі: розмалювали дошку, де мали бути написані атестаційні завдання. А по-особливому Анна відзначила 30-ий день народження, коли за двадцять днів до ювілею піднялася на Говерлу.
– На 36-ий день народження дуже хотілося би поїхати до Києва на Андріївський узвіз. Свого часу це місце відіграло не останню роль у моєму житті, – ділиться жінка. – 2002 року ми їхали на установчу конференцію молодої "Просвіти". Після засідання пішли на Андріївський узвіз. Коли побачила сходи Андріївської церкви, ніби на крилах піднялася догори. Я зайшла у храм, хоча туди не пускають туристів. Це було 22 грудня – на Анни. Нікого не пускали, а я все-таки проникла. Стала під головним куполом. Сльози полились. Вийшов священик, я сказала, що я Анна, чи можна замовити службу. Він дав мені образок. Тоді я виплакалася, і мені здалося, що моє життя змінилося. Тому коли я народила хлопчика, не мала сумніву, яке ім’я йому дати. Андрійкові навесні виповниться п’ять рочків.
"Помітила, що мрії здійснюються, а притягую тільки добрих людей"
Хоч особливою свою дату народження Анна не вважає, проте переконана, що в житті її супроводжує удача.
– Не можу сказати, що народжені 29 лютого – рідкісні люди. Але відколи себе пам’ятаю, мені щастило на добрих людей. Ще я помітила: те, про що мрію, обов’язково здійснюється. Я хотіла бути вчителем – я ним стала. Хотіла працювати ведучою – мене взяли на роботу, незважаючи на те, що я не потрапляла у вікові межі до 25 років. Дуже хотіла мати гарну сім’ю. У мене чудовий чоловік та двоє діток. Дуже хотіла дівчинку. Молодшій Ксенії нещодавно виповнилося три рочки. Між дітьми різниця – рік і дев’ять місяців. Лікарі бідкалися: "Двоє дітей – і така маленька різниця. Як же так сталося?" Чому так сталося – я так хотіла.
Коли народжувала Ксюшу, вирахувала зірки, коли мають бути пологи. Лікарі прогнозували на початку березня, а в лютому я вже відчула, що хочу народжувати. Найкращий час – 18 і 19 лютого до обіду. Вранці 18-го збираю чоловіка – їдемо в пологовий будинок. Лікар оглянув мене: "Ні, ще рано". Але виписав таблетки. Наступного дня ми знову приїхали. І о 12.10 я народила дівчинку. Вклалася у рамки. Андрійка так само народила за своїм планом. Мала народжувати 25 березня. Але думаю: "Це так довго, а мені так важко". Народила сьомого.
У родині Анни ніхто не робить культу з її дати народження. Син каже, що подарує мамі малюнок у рамочці, а щось інше татко подарує.
– Я звичайна людина і не ношу на собі тавро "29", – підсумовує жінка. – Але знаю точно, що мрії здійснюються, добрі люди тягнуться, а світові треба посміхатися!