От уже про кого ніколи не сподівався писати, то це про Кузьму Скрябіна. Бо ніби з якої радості? По-перше, якщо хтось забув, на виборах-2004 Кузьма агітував за Януковича. Сьогодні він цим мало не пишається. Принаймні, не встидаючись, каже, що всі політики однакові, то яка, мовляв, різниця, за кого агітувати? Платили б гроші. Я однак досі вважаю, що різниця є. Не в тому сенсі, що Ющенко хороший, а в тому, що кожна людина мусить мати перелік речей, робити які не можна за жодних обставин: наприклад, пити кров немовлят, змушувати до орального сексу самку крокодила, агітувати за Януковича… По-друге, Кузьма і так з телевізора не вилазить, то навіщо його ще популяризувати разом з його попсою? (Лиш не кажіть мені, що та лажа, яку він співає, – це рок: з Кузьми такий рок-музикант, як з Януковича професор). Одне слово, не мій формат.
Аж раптом бачу: книжка. У трьох частинах. Автор – Кузьма Скрябін, видавництво – "Фоліо", серія – "Графіті" (та сама, до речі, серія, в якій виходять Жадан, Таня Малярчук та решта "перспективної молоді"). Третя частина (почну з кінця) називається "Лірика". Ну, лірикою ці недовіршовані рядки можна назвати хіба на тій підставі, що до епосу чи драми вони точно не належать. Натомість перша й друга частини – а це повісті "Я, "Побєда" і Берлін" та "Місто, в якому не ходять гроші" – приємно здивували. Просто кажучи, Кузьма-прозаїк виявився значно цікавішим не лише за Кузьму-лірика і Кузьму-агітатора, а й за переважну більшість людей з посвідченнями членів Спілки письменників України. Зокрема, ці повісті приємно дивують тим, що вони – абсолютно різні з тематичного, стилістичного та жанрового поглядів.
"Я, "Побєда" і Берлін" розповідає про… та, власне, про це й розповідає: "Якби мені випала зараз у мої 37 з половиною років така нагода – проїхатися "Побєдою" до Берліна, я б застрілив того, хто мені це запропонував, а потім застрілився би сам. Тоді – все було інакше". Тоді – це в часи початкового вивезення усього, що тільки можна було вивезти, з новопосталої батьківщини за кордон: аж до куплених "по три рублі за штуку" манекенів, які – у разі успішного долання митниці – заганялися "безголовим швабам" по 150 дойч-марок. У далекій (особливо закордонній) подорожі майже завжди примхливо сплітаються веселі й не дуже, важливі і випадкові пригоди. Відтак майстерність оповідача – це вміння відбирати потрібні епізоди і розташовувати їх в ефектній послідовності. Плюс, звичайно, жива лексика і невимушений (не вимучений) синтаксис. Усе це в Кузьми є. Навіть трохи більшою мірою, ніж треба. Тобто його подорожня оповідь дуже смішна, але, як вчили класики, не достатньо бути дотепним, потрібно ще й бути достатньо дотепним, щоб не бути занадто дотепним. Втім, можливо, прагнення автора будь-що розсмішити читача – це така гіпертрофована реакція на нашу вічно заплакану "серйозну літературу".
Остаточно ж у письменницьких здібностях Кузьми мене переконала друга повість – "Місто, в якому не ходять гроші". І ось чому. Попри всю атракційність "Побєди", вона (маю на увазі повість, а не марку автомобіля) все-таки складається з більш-менш реальних подій, які потребували не так художньої уяви, як згаданого вміння вправно про них розповісти. Тим часом "Місто, в якому не ходять гроші" – це якраз "фікшин", від початку і до кінця вигадана історія, та ще й у такому ризикованому
жанрі, як антиутопія. За законами жанру, антиутопічна дія має розгортатися у світі, ще паскуднішому за той, в якому ми живемо. Там вона у Кузьми і розгортається. В якесь пост-чорнобильське місто-зону з гібридним кримінально-поліційним режимом потрапляє дівчина Аліса (прозорий натяк на Задзеркалля Керрола). Там вона знайомиться із сином мера, що провокує низку подальших небезпечних поворотів сюжету. Хепі-енду, ясна річ, не буде, бо він би тут виглядав геть фальшиво.
Таким чином, можемо привітати нове письменницьке ім’я в українській літературі. Нез’ясованим залишається одне-єдине питання: невже Кузьма донині не зауважив, що створена ним художньо переконлива модель концтабору, в якому державний бандитизм поєднано з репресивною медициною і водночас скасовано обіг грошей для "лохів", – це і є потенційна регіонально-комуністична Україна під керівництвом скрябінського кандидата?