Колись у цьому розкішному двоповерховому будинку, що у Малинівці Новоселицького району, оточеному невеликим гаєм, розташовувалася контора колгоспу. Але добротна будівля після занепаду запустіла. Та ненадовго – знайшлися нові господарі, які створили тут установу, про яку знають не лише на Буковині, а й в Україні.

Наш лік – слово Боже і робота

Йдеться про Чернівецький благодійний християнський реабілітаційний центр, яких на Україні набереться п’ять-шість. Тут лікуються алкоголіки, наркомани, запеклі курці та ті особи, які мають залежність від інших шкідливих звичок. Ось що розповів адміністратор цього закладу Володимир Павлюк:

– 1993 року у нашому селі побував пресвітер-місіонер церкви Євангельських християн баптистів зі США Гарі Кастон. Довідавшись про те, що у нас чимало громадян потерпають від алкоголізму, висловив готовність допомогти в організації такого закладу, де би люди лікувалися словом Божим.

Ця пропозиція знайшла гарячу підтримку серед наших пресвітерів і, як наслідок, було придбано цю контору, зроблено ремонт. Урочисте відкриття центру реабілітації відбулося 2003 року.

– Реабілітаційний період для хворих – три місяці, – продовжує Володимир Павлюк. – Набираємо не більше десяти осіб. Крім мене і директора центру Мірчі Лукіяна, є ще два душпастирі: Адік Храб – колишній колгоспний коваль, Ярослав Попович й дві кухарки. Розпорядок дня такий: о сьомій годині ранку – підйом, потім молитва, сніданок, біблійні пісні і напутнє слово, трудотерапія – хворі ремонтують приміщення, пораються на полі, адже маємо два гектари ріллі. До речі, з підсобних угідь ми торік зібрали понад дві тонни картоплі, моркву, кукурудзу, інші культури, закупили 50 курей й маємо намір придбати один запущений корівник для свиней. Основні ж біблійні читання – з 15 до 17 години щодня. Переломний момент для тих, хто тут перебуває, настає на третій тиждень, коли потрібно зробити рішучий крок – повернутися до попереднього життя чи розпочати нове. Тих, хто не знаходить у собі сили побороти недугу, – одиниці.

До цього додамо, що попри проблеми виховного характеру, адже є пацієнти, які приходять до центру лише для того, щоби зиму перебути, є й матеріальні труднощі – не вистачає коштів для придбання вугілля, якого спалюють не менше десяти тонн за сезон, інвентарю, продовольства. Тому керівники благодійного християнського центру були би вельми вдячні тим заможним буковинцям, які б мали бажання матеріально долучитися до лікування хворих.

Серед підопічних – і колишні лікарі, і в’язні

Нині в центрі перебуває теж десятеро осіб: чотири наркомани і шість алкоголіків. Найстаршому – 65 років, наймолодшому – 16. Перший з них почав палити ще підлітком, на старості літ немає ні кола, ні двора. Потрапивши до центру, протягом 25 днів на цигарки навіть не дивився. А ось шістнадцятирічний Олександр С. з Вінниці почав вживати наркотичні таблетки. "Прийшов сюди, – каже, – для того, щоби порвати з компанією. Мрію, що повернуся додому й буду далі займатися боксом. А ще хотів би, щоби сюди приїхав і мій вітчим – запеклий алкоголік".

Серед тих, хто пройшов весь курс реабілітації, є й особи, які раніше були керівниками на виробництві, військовими, лікарями. Скажімо, минулого року тут перебував колишній підполковник-авіатор, який після того, як його авіачастину розформували, почав випивати, розпалася сім’я. Але чоловік знайшов у собі сили покінчити з минулим. Тоді ж потрапив сюди і колишній дільничний міліціонер, який в 70-ті роки брав участь у закритті храмів, а пізніше спився. Сором за колишні "подвиги" призвів до того, що він назвався трактористом. Чимало є й осіб, які в минулому не один рік відсиділи в зонах і тюрмах.

– До кожного з наших підопічних треба знайти свій ключик, щоби людина відкрилася, тоді легше з нею працювати, – вважає душпастир Адік Храб.

– Я 22 роки працював у райлікарні акушером-гінекологом, – ділиться один з нинішніх мешканців центру Ярослав Ч. – Але почав випивати, як правило, лише після роботи. Втягнувся, незчувся, як мене покинула дружина з дочкою, яким я залишив будинок. Дійшло до того, що за добу випивав три літри горілки. Таке життя набридло, тому вирішив накласти на себе руки – випив 50 таблеток клофеліну, хоча й двох достатньо. Однак не помер, але й не виправився. Більше того, почав знову пити. А два роки тому, підчепивши двох повій, зняв номер в одному з готелів Чернівців. Спочатку випили, а потім я кудись провалився. Мабуть, дівчата щось підсипали до шампанського. Одне слово, отямився опівночі від того, що три "амбали" вимагали від мене оплату за "послуги" повій. Коли відмовився, отримав удар ногами в груди й разом з віконною рамою вилетів з четвертого поверху на бруківку. Отримав перелом хребта і ніг. Хірурги операцію робити не хотіли без грошей, дарма, що я – їхній колега. Гроші ж було заховано у туфлях, які хтось зняв дорогою до лікарні у кареті швидкої допомоги. Допомогли дочка й асоціація гінекологів, членом якої я є.

Після таких перипетій вирішив ще спробувати лікуватися тут. І не помилився. Як сказав пізніше Володимир Павлюк, цей пацієнт прийшов до них ледь живим, не міг навіть ходити. А нині він гарний міцний чоловік.

Старшого опера "кололи" бандити

Поволі, але виходить з біди й колишній наркоман Валерій С. з Вінниці. За його плечима – училище міліції й юрфак університету. Служив старшим оперуповноваженим обласного управління карного розшуку тамтешнього УВС. І ось коли вже мав отримувати чин майора міліції, "сів" на голку.

– Як це сталося, Валерію?

– Поїхав з бандитами до Одеси відпочивати, захотів спробувати того кайфу. За тиждень так втягнувся, що не зміг покинути. Розлучився, маю вже дорослого сина. Коли не було грошей, скоїв крадіжку, був засуджений. Батьки мої – люди віруючі, вони й порадили мені звернутися сюди, до центру. Вдячний їм за це, бо саме тут відчув себе людиною. Почну життя спочатку, бо мені лише 39 років. Гадаю, що й Бог мені допоможе.

Такої ж думки й Олександр К., колишній прапорщик. У цього чоловіка було таке бажання вилікуватися, що до Малинівки з Новоселиці він прийшов пішки. Каже, що тут набагато ефективніше лікування, ніж у медичному закладі. Там курс лікування – десять днів. Але лікують фізичний стан, а не духовний – специфіка така, та й пацієнтів багато.

Часто навідується до реабілітаційного центру і 25-річний Микола С. з Миколаївщини, наркоман, раніше неодноразово засуджений. Тут він перебував сім місяців, а коли зцілився, став баптистом. Більше того, одружився із 17-річною дівчиною з Котелевого, добрий господар.

– Нещодавно, приміром, – каже Володимир Павлюк, – у Чернівцях випадково зустрівся з колишнім заступником директора одного з чернівецьких підприємств, який після сімейних чвар запив і став алкоголіком. З нашою і Божою допомогою він вилікувався і нині знову працює, має сім’ю.