Аналізи здавав раз у житті Коли до найстаршого мешканця Волоки приїхали "журналісти з міста", він бадьоро складав дрова у сараї. Поява сторонніх людей у господі його зовсім не здивувала – він діловито пояснив румунською, що не розуміє і не розмовляє державною мовою, але із задоволенням поспілкується з гарними людьми.

– Дідусь наш усе життя копав криниці, – розповіла онучка Іллі Глопіни Марія, яка погодилася бути за перекладача. – Майже 200 криниць в області викопав. Робота важка і виснажлива, а дожив до 100 років. Бабуся померла пять років тому, і нині він живе сам – діти лише приносять їжу та допомагають по господарству. Але й дідусь не байдикує: сам розкладає вогонь, підмітає у хаті, доглядає 10 курей. Ніколи й нічим він у нас не хворів, тиск сьогодні – 120 на 70, щоправда, пульс дещо пришвидшений – 105 ударів на хвилину.

Незважаючи на відсутність хвороб, із лікарями Іллі Глопіні усе ж таки довелося познайомитися. П’ятнадцять років тому чоловік уперше у житті здав аналізи. Результати були, як у космонавта. Зробив "операцію на очі", бо почав катастрофічно падати зір. Про "УЗД" та інші дослідження довгожитель навіть не здогадується.

– Ніколи не думав, що стільки проживу, – хитро сміється Ілля Глопіна. – Усе життя працював на свіжому повітрі, ніколи нічим не хворів, та й сьогодні нічого не болить. Щоправда, останнім часом поболює коліно, і це мені незвично та незрозуміло. Зізнаюся щиро, що важко жити, коли ти вже не можеш повноцінно працювати на городі, копати, але десь у глибині серця хочеться жити далі.

Молодим, які сьогодні часто хворіють, можу пояснити, чому так. Працюють вони мало. Не рухаються. Я і дітей та онуків своїх, коли вони хворіють, сварю, що треба ще більше працювати. Не розумію, як це – людині лише 60-70 років, а її вже то болить, це болить...

Єдина проблема Іллі Глопіни – те, що чоловік практично не чує. Та ця прикра обставина не заважає йому весело розмовляти зі співбесідниками у чайній. Щоправда, із людьми, набагато молодшими за себе – його ровесників вже давно немає серед живих.

Пам’ятає весільне плаття дружини і ...Антонеску

Ілля Глопіна – ветеран війни. Як і багато його земляків, спочатку, як він каже, "воював проти руських, а потім – за руських". Але про ті дні вже пам’ятає погано.

– У 100 років уже все забувається, – розповідає він. – Пам’ятаю лише, що найважче жилося під час війни.

Не цікавиться чоловік політикою: не це головне у житті. Останній, кого він пам’ятає, це ...Антонеску. Але, що пов’язано із тим періодом – вже час стер. Зате на "руських" зберіг образу: "Забрали усе у мене, уявляєте?!" Також чудово пам’ятає сукню, у якій йшла до вінця його дружина. На підтвердження свого опису навіть запропонував звірити із фото на стіні – таке не забувається. Згадав дідусь і сам день весілля.

– Того дня йшов сильний град, – сміється. – Одні казали, що то добра прикмета, інші – що погана. Але ми прожили дуже гарно – я жінку любив, ніколи не бив.

– Дід і баба працювали у колгоспі, – каже онучка Марія, – і так і не вивчили російської за радянських часів. Їм і не потрібно було.

А щодо справжнього рецепту довголіття, то Ілля Глопіна замислився. Згадав, що понад усе любить хліб, що 100 грамів – то справа корисна, що працювати слід усе життя і важко... Нарешті сказав, що відсутністю зморщок та хвороб усе ж таки завдячує цибулі щодня і натщесерце.

– Та й смакота яка – прокинутися і без нічого з’їсти цибулину, – цілком серйозно сказав на прощання. – Я сам собі це вигадав.