Речники політичного класу України так довго анонсували початок якихось епохальних змін з настанням весни, що за всієї огиди населення до політики у виконанні нинішніх бездарних, зате агресивних гравців, з’являється певний інтерес. Що там за події настануть після активного танення цього убогого снігу?.. Ось уже й
1 березня маємо, а що? Нічого. Бо мистецтво політика, за словами Вінстона Черчілля, полягає в тому, аби провістити, що станеться через день, через місяць, через рік, а потім пояснити, чому цього не сталося.
За версією опозиції, картина політичної весни-07 має виглядати приблизно десь так: лише як трохи потеплішає, обурене цілозимовим тарифним катуванням населення – з одного боку, та стурбовані хаосом у державному управлінні свідомі громадяни – з іншого, під мудрим керуванням вічнореволюційного вождя "Народної самооборони" Юрія Луценка потужними колонами вирушать на столицю. Марш на Київ. (Навряд чи є сенс проводити аналогії із "маршем на Рим" фашистів дуче Муссоліні 1922 року.) У самому ж Києві теж не сплять. На Майдані вирує безперервний мільйонний мітинг під єдиним гаслом "Геть!", у парламенті об’єднана опозиція у складі "Нашої України" та БЮТ успішно блокує електричні вимикачі (нарешті зрозуміло чому – "воїни світла"), а президент невпинно думає свою президентську думу. Уряд Януковича та антикризова коаліція – деморалізовані і загризені сумлінням через неможливість виконати всі свої передвиборчі обіцянки. На цьому тлі високочесний Конституційний Суд приймає єдино правильне рішення. Далі справа техніки: розпуск Верховної Ради – вибори – перемога нинішньої опозиції – ейфорія – переговори – переговори – переговори…
Теперішня влада, тобто уряд і правляча коаліція, політичну весну-07 бачать інакше. Україна благоденствує, бо все супер, окей і зашибісь. Сказано було "покращення життя вже сьогодні" – пацан сказал, пацан сдєлал. Ми ж не уточнювали покращення життя – кому? Отож бо й воно. Ті, хто заважають уряду й надалі покращувати життя, лежать у травматології з перебитими, як і попереджав пан Янукович, руками. В разі неконституційного указу президента про розпуск ВРУ
нардепи-антикризи нікуди не розходяться, уряд залишається на своєму посту, а війська, вірні Конституції, охороняють усі
об’єкти влади. Знову розсварена опозиція ("НУ" і БЮТ) – деморалізована і загризена сумлінням через неможливість виконати всі свої передвиборчі обіцянки. На цьому тлі два найголовніші Віктори України під лагідним примруженим батьківським поглядом Олександра Мороза знову сідають за круглий стіл. Позаяк на той час, в силу потепління, тема тарифів стає неактуальною, говорять про високе. Високе настільки, що до простого ("маленького") платника податків воно майже не доходить – про якесь поглиблення, розширення, вдосконалення, ну, і про Мистецький Арсенал, звісна річ.
Знаючи з історичного досвіду логіку політичного розвитку України, можна з певністю сказати, що жоден із двох наведених вище варіантів уповні не реалізується. Але спроби втілити в дійсність свою політичну схему будуть робитися з усіх боків. Грубо кажучи, опозиція намагатиметься за будь-яку ціну добитися розпуску парламенту, уряд і коаліція – зберегти статус кво, президент – буде вагатися.
А здоровий глузд (яким в українській політиці, на жаль, не керується ніхто) підказує, що, аби вийти з цього хаосу й міжусобиці, слід здійснити хірургічну операцію з п’яти дій: 1) впорядкувати правила політичної гри і здійснення влади в Україні; 2) розійтися усім; 3) провести вибори Верховної Ради, президента і, за потреби, органів місцевої влади; 4) все зашити; 5) побажати здоров’я Україні.